Закарпатські великодні традиції: біг із кошиками, поливанки та підпалювання шин

Вже через тиждень закарпатці відзначатимуть світле свято Воскресіння Христового. Цього року Великдень святкуватимуть 16 квітня віряни і східного, і західного обрядів. Жителі краю, здебільшого, віруючі люди, тому до Пасхи ставляться з повагою та намагаються дотримуватися всіх традицій. Саме про великодні традиції, які побутують на Закарпатті, інтернет-видання «PMG.ua» вирішило розповісти напередодні свята.

Наразі триває Великий піст, який розпочався ще 27 лютого і закінчиться 16 квітня.  Останній, сьомий тиждень посту називаються страсним. Саме на цей час припадає найбільше обрядів. У народі кажуть, що до Чистого четверга оселя та двір мають бути прибрані. Цього дня закарпатські ґаздині печуть головний символ свята  – паску. Вважається, що чим кращим вийде великодній хліб, тим кращим буде й цілий рік. Тому господині намагаються вкласти всю душу у приготування паски, аби вона вийшла пишна та висока.

У Страсну п’ятницю чимало віруючих закарпатців ідуть до церкви. Це – день жалоби, тому служба в храмах дещо відрізняється від інших богослужінь. Вірянам виносять Святу Плащаницю, аби вони могли доторкнутися до неї та поцілувати. Крім того, як кажуть у народі, той, хто сміється у Страсну п’ятницю, плакатиме цілий рік.

У Велику суботу в закарпатських хатах тривають останні великодні приготування. У багатьох закарпатців збереглася традиція, коли у суботу ввечері хлопці збираються недалеко від церкви і палять шини, облиті бензином. Також ближче до вечора господині збирають пасхальні кошики, у які кладуть паску, писанки, шовдарь (копчений свинячий окіст), сир, масло, домашню ковбасу та червоне вино. Потім господар будинку бере у руки святкову корзину і вся сім’я йде до церкви. У деяких храмах області великодня служба починається вночі десь о 3-ій год., в інших – ближче до ранку – о 6 год. А в деяких церквах кошики освячують вранці, здебільшого о 9 год.

Коли настає неділя, віряни сім’ями йдуть до храму на великодню службу.  Традиційно, після служби, закарпатці із кошиками в руках поспішають додому. Кажуть, хто перший прибіжить – матиме файне господарство. А якщо в домі є парубок або відданиця, то саме вони намагаються бігти найшвидше. Хто перший буде вдома, той цього року знайде собі пару й одружиться.

Згодом за святковим столом збирається вся родина. За традицією, ґазда має запалити свічку і поставити її на стіл. Чути вітання «Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!». Господар дому бере  паску  і  торкається  нею   усіх  членів сім’ї. При цьому примовляє: «Щоб  так  їх  люди  честували,  як  паску  честують». Помолившись,  він  бере великодній хліб, хрестить його  ножем  і  зрізає  із  чотирьох  боків  окрайчики,  які  дає  худобі. Першою, звісно ж, починають куштувати освячену паску, а вже після – інші смаколики з великоднього кошика. Також кажуть, що продукти з пасхальної корзини викиду вати не можна. Все освячене треба обов’язково з’їсти. І дивитися, аби нічого зі стола не впало на підлогу.

Перший день свята більшість закарпатців проводить вдома, у родинному колі. А вже наступного дня, у Поливаний понеділок, ходять одне до одного в гості. Цього дня закарпатці дотримуються ще однієї традиції – поливаються водою та парфумами. За це дівчата дають хлопцям, які їх обливають, писанки та інші ласощі. Однак не у всіх районах області цієї традиції дотримуються саме на Пасху. На Іршавщині, наприклад, водою поливаються не на Великдень, а 6 травня – у День святого Юрія.

Крім того, у Поливаний понеділок у церквах безупинно б’ють у дзвони. На Великодні свята у них може бити не лише дзвонар, а й кожен охочий. Крім того, у народі кажуть, якщо на Пасху постояти під дзвоном, то здоров’я буде міцним цілий рік.

На третій день, у вівторок, святкування продовжуються. Звідусюди лунає «Христос воскрес!» – «Воістину воскрес!», за столами збираються гості і продовжують смакувати великодні страви. Закарпатці і далі обливають одне одного водою та радіють Воскресінню Ісуса Христа.

Великодніх традицій на Закарпатті чимало. Про всі і не розкажеш. Але приємно, що їх передають із покоління у покоління, що краяни шанують обряди та стараються їх дотримуватися.