Закарпатський історик провів дослідження про мукачівські куранти

Кілька цікавих історій про куранти на міських вежах.

Почесний громадянин міста над Латорицею, історик, етнограф і письменник, який видав не одну книжку, а ще великий патріот краю Василь Пагиря провів унікальні й надзвичайно цікаві дослідження про куранти на вежах міської ратуші, римо-католицького та греко-католицького соборів, а також на замку Паланок.

Переконаний, відомості, здобуті істориком про мукачівські годинники, зацікавлять не тільки мешканців міста, але й багатьох його гостей та туристів.

Як випливає з досліджень пана Пагирі, годинник на міській ратуші був встановлений годинникарем Йосипом Шовинським, а зроблено було цей хронометр у Будапешті, в майстерні Лойтвілера. У той час він дзвонив лишень один раз на годину (нині чотири рази, кожні чверть години). У буремні роки Першої світової війни дзвін хронометра був зламаний. Уже за чехів майстри дуже часто мінялися, і полагодити годинник не було кому. Дослідник дізнався й про такий випадок. Один чеський бізнесмен поспішав на потяг до Кошице на якусь ділову зустріч. Він не любив носити годинник і користувався хронометром на ратуші. Оскільки часу до відправлення поїзда було досить, то чех стишив хід. Однак на потяг все ж не встиг. Виявилося, що годинник «збрехав» на півгодини, а все через те, що на велику стрілку сіла ворона й зрушила її. Бізнесмен подав до суду, і міська казна змушена була виплатити йому чималу компенсацію. Цей випадок підірвав авторитет мукачівських курантів, які вважалися тоді одними з найточніших.

Уже за радянських часів хронометр зазнав також чимало неприємностей. Нова влада стала використовувати троси, що з’єднували годинник із дзвоном, для… відтягування вантажних автомобілів. А ось хронометри на греко-католицькому та римо-католицькому соборах і замку Паланок були поламані зовсім. У 1950 році наглядати за годинником на ратуші доручили 17-річному Василю Дуфинцю. Годинникарству його навчив батько – доробратівський майстер на всі руки. А догляд за головним хронометром міста юнак «успадкував» від годинникаря Керестешія, котрий мав майстерню на вулиці Пушкіна. Дуфинець був дужим легінем і часто допомагав майстру-інваліду накручувати міську «годинку». Коли ж повністю опанував цю справу, то отримав спеціальне посвідчення на обслуговування курантів.

Скоро Василя забрали на чотири роки до війська, і опікуватися годинником стало нікому. Міська влада пообіцяла чималу винагороду тому майстру, яки й зможе зрушити маятник. Ці гроші приваблювали не одного, але зробити цю справу ніхто так і не зміг. Коли Дуфинець повернувся з війська, то відразу ж взявся за роботу. І невдовзі відреставрований хронометр задзвонив. Ще через якийсь час із Пістрялівської церкви зняли п’ять дзвонів. Одного з них майстер попросив для курантів на ратуші. Саме той дзвін мелодійно дзвонить і зараз кожні 15 хвилин.

Пан Дуфинець обслуговує куранти уже майже півстоліття. Старенькому пенсіонеру уже важко підійматися на горище, та він кожний квартал змазує шестерні, чистить увесь механізм і піклується про головний міський годинник, як про мале дитя.

Ще донедавна годинник на ратуші був єдиним у місті та районі. Та ось керівництво санаторію «Карпати» згадало і про свій хронометр. В оздоровницю запросили Дуфинця, і невдовзі годинник на колишній дачі графа Шенборна запрацював. Опікуватися цим годинником майстер доручив своєму учневі і зятеві Іванові Ониську. Він же буде стежити й за курантами на ратуші, якщо старий Дуфинець, борони Боже, занедужає або десь виїде.

Кілька років тому вдалося полагодити годинник на замку Паланок. А зовсім нещодавно запрацював поламаний хронометр на греко-католицькому Свято-Успенському соборі.

Віталій Пумпинець