“Горіховий бізнес” мукачівського пенсіонера

Щоб якось звести кінці з кінцями, старше покоління наших земляків примудряється щось робити: хтось продає на базарах старі непотрібні речі, інший знаходить якийсь підробіток на кшталт сторожа на прохідній чи торговця на ринку, третій економить на всьому і вся й живе у злиднях. 73-річному мукачівцю,який мешкає в районі радгоспу-технікуму, поталанило більше. Найперше півсотні років тому, коли отримав земельну ділянку під забудову. До шести соток згодом додалися ще чотири, бо біля будинку пана Михайла мав бути парк, а оскільки його не заклали, то землю розділили між його сусідами. Про другу удачу старий городянин розповів більш детально.

«Почалося все весняного дня 7 років тому, — каже пенсіонер, — коли один буковинський румун, який привіз у Мукачево продавати саджанці, не зміг реалізувати півтора десятка деревцят горіха елітного сорту. Він вчепився до мене, наче реп'ях до гуні, і став благати купити їх, щоби не везти товар додому. Віддав цей посадковий матеріал всього за сотню гривень».

Однак, щоб саджанці прийнялися, мукачівцю довелося з ними добряче пововтузитися. По-перше, їх треба було щоденно поливати. Попервах воду носив відрами, а далі змушений був придбати поливочний шланг і тим самим полегшити собі працю. Але справа, як мовиться, була варта заходу. Невдовзі ця праця була щедро винагороджена. А тому нині пан Михайло просить здоров'я тому румунові і не нарадується своєму горіховому міні-садочку. Дерева вимахали гарні, не дуже високі, з широкими кронами. Плоди величеньких розмірів, продовгуваті, біленькі, а шкаралупа — тоненька. Про горіхокол й думати не треба, бо вони колються від невеличкого зусилля. На четвертий рік деревцята дали плоди. Їх було всього кілька десятків, але ґазда радів їм, наче мала дитина. А минулої осені садочок неабияк порадував, вродивши рясно. «Ми з дружиною, — каже, — збирали величенькі плоди всю другу половину вересня та увесь жовтень. Горіхів було чотири величезні кошики. Позаяк на наших базарах вони не були у ціні, то, щоби краще заробити на горіхах, син порадив поїхати із ними в угорську Ніредьгазу. Там на базарі мене обступили зусібіч покупці й за якихось чверть години не лишилося жодного горіха». Це було напередодні католицького Різдва. Наступний вояж у Ніредьгазу мукачівець зробив напередодні цьогорічних Великодніх свят. Продавав горіхи як цілі, так і ядра. За високу якість добре платили і навіть не торгувалися. «Таким чином, — згадує, — і на великодній стіл мені не потрібно було відкладати гроші, а він у нас із ба¬бою був щедрим, як ніколи раніше...»

Не диво, отож, що цьогорічною ранньою весною мукачівський пенсіонер дуже переживав, щоби не було заморозків. Тривожився і влітку, коли рясні дощі чергувалися з неймовірною спекою. Та його улюблені дерева, які доглядає, наче маленьких дітей, хвалити Бога, вродили щедро й тепер. Зараз плоди саме дозрівають і поволі опадають. Одне погано — часто паде дощ. У таку погоду шкаралупа горіхів чорніє, і зовнішній вигляд у таких плодів не дуже привабливий. Але старенький уже придумав, як вийти із цього становища. Із зібраних у негоду горіхів виймає ядра і збуватиме їх окремо, щоб не втрачати в ціні...

Дід Михайло тішиться і вірить, що й цього разу йому поталанить вигідно збути свій урожай. Якщо дійсно так станеться, то різдвяний стіл у кмітливого мукачівця буде не менш щедрим, ніж торік.

Віталій Пумпинець