У Ракошина дуже цікава історія і геральдика

Це село на Мукачівщині із п'ятитисячним населенням розташоване обабіч автотраси Чоп—Київ за дев'ять кілометрів від райцентру.

...У сиву давнину наша славна річка Латориця несла свої води у Тису саме через село, бо її старе русло пролягало через Берегракош, так тоді називалося Ракошино. Берег - бо поселення входило до Березької жупи, а Ракош - через те, що у чистій наче сльоза воді Латориці водилося чимало раків. Перші письмові згадки про цей населений пункт датуються 1333 роком, хоча ця місцевість була заселена дуже давно. На околиці села виявлено кам'яні знаряддя праці епохи неоліту (IV—III тисячоліття до нашої ери). З XIV століття Ракошино, як і всі довколишні населені пункти, входило до Мукачівської домінії і переходило у власність від одного феодала до іншого. Уже тоді воно платило церковний податок, в архівних документах збереглися прізвища його власників. В XVII столітті Ракошином володіли семиградські князі, зокрема родина Ракоці. У цей час селяни платили надзвичайно великі податки, серед них так званий «ценз» — оброк від кожного двору, який слачувався на день святого Юрія і на день святого Михайла - по одному форинту з кожної душі. На Різдво кожен двір платив по 12 снопів конопель, півкобла вівса та піввоза сіна. Кожного року для Мукачівського замку село давало шість овець і бочку сиру. Крім того, селян змушували давати панському двору десяту частину врожаю з своїх полів і виноградників, десятину від худоби, сплачувати данину за проїзд і прохід через міст на Латориці. А ще вони виконували різні будівельні чи ремонтні роботи в панському будинку чи Мукачівському замку, несли охорону, транспортували різні речі тощо. У 1657 році під час нападу на Закарпаття польського шляхетського війська маєток Ракоці був зруйнований, але в короткий час відновлений місцевими жителями- кріпаками. У 1728 році Ракошино, як і вся Мукачівська домінія, перейшло до графа Шенборна.

Уже в радянські часи, зокрема у 1958 році, до Ракошина приєднали села Бенедиківці та Кайданово, а у 1960-му — Руське і Чопівці, які до того часу були окремими населеними пунктами. «У цих сіл, як і у самого Ракошина багаті історії, і ми їх свято бережемо, — розповідає сільський голова Дезидерій Когутич. — Так, за переказами, у Кайданові дуже давно було збудовано в'язницю, режим у якій панував надзвичайно суворий. Непослухів-в'язнів неабияк карали, одягаючи їм на руки кайдани. Від цього і пішла така назва. Чопівці отримали свою назву від закарпатського слова чопик, тобто корок. У цьому селі теслярі вистругували «чопики», корки для винних бочок. Руське заснували вихідці із Київської Русі — русичі. Невідомою залишається до цих пір тільки історія назви села Бенедиківці, хоча старожили подейкують, що його заснував такий собі прибулець із невідомих країв Бенедик. Кожен із населених пунктів, що входить до складу Ракошина, має й свою геральдику. У місцевій сільській раді на чільному місці виставлені прапори. Пан Когутич, розгортаючи по черзі полотнища, демонструє їх. «Ось цей прапор - Ракошина, — показує сільський голова, — тут на гербі зображено хвилі на воді та рака — це символ нашого села. А ось цей — пан Дезидерій розгортає інший стяг, — прапор Бенедиківців, на ньому є гриб. Річ у тім, що навколишні ліси завжди були багаті грибами, тому й зображення відповідне. На іншому полотнищі намальовані плуглеміш та коса — це символіка Кайданова, у якому немає лісу, а тільки безкраї рівнинні поля. Тут завжди займалися винятково сільським господарством. На чопівському прапорі красується зображення дерева з плодами. Там, звісно, багато садів. У Руському ж є чимало водойм, на яких водяться дикі качки, ось вони й намальовані на прапорі цього села».

Віталій Пумпинець