"Конча-Заспа по-закарпатськи": чому жителі найбагатшого села краю кажуть, що їм насправді не позаздриш

... Під румунським кордоном розташоване село з маєтками, які, здається, бувають лише в казках. Ну чи в депутатських селах. Це Нижня Апша, і тут, кажуть, чи не кожен селянин має власний бізнес.

Добратися сюди неважко – лише 10 хвилин автівкою від Солотвина. Із траси – поворот до села. Відразу впадають в очі розкішні вілли. Справді роз-кі-шні! Із арками, балконами, чимало з них мають по два гаражі. Селом гасають дорогі автівки. Номери найчастіше іноземні – словацькі, румунські, чеські.

Я в українському селі? Ущипніть! ...Джип паркується перед триповерховим будинком. З автівки виходить молода пара – чоловік у костюмі, жінка накидує на плечі хутро. Одяг – наче з вітрини дорогого бутіка. Поруч – типовий для Нижньої Апші міні-палац: по центру двоповерхової будівлі – кругла башта, до вхідних дверей ведуть широкі мармурові сходи. Біля гаража дві автівки – джип на іноземних номерах та дешевше чорне авто на українських. Володіння захищає триметровий паркан. Широкі сходи, численні вежі, арки та балкони – ознака "апшівського" стилю в архітектурі.

А скільки вікон! Тож не один день треба, щоби всі помити! Натомість задні фасади, які з вулиці не видно – без жодних прикрас. Помічаю, що місцеві косо на мене дивляться. Та не тому, що я сьогодні не прихопила з собою шубу й золоті прикраси. Тутешні не надто люблять чужинців. Навіть своїх дітей воліють одружувати лише з місцевими – щоби капітали примножувалися. З одного будинку виходять два чоловіки в ділових костюмах, із дипломатами, сідають у чорний мерседес. Поруч хлопчики катаються на гіроскутерах – ціни на такі забавки стартують від п’яти тисяч гривень. Відзначаю, що в селі – чудові дороги. Жодних ям!

Аж тут повз мене проїздять старенькі "Жигулі"... Помічаю за "палацами" і звичайні сільські хатини. На подвір’ї однієї з таких літнє подружжя збирає виноград. Біля хатинки складені на зиму дрова. Вітаюся з господарями. Вони привітно відповідають. Але румунською! Українську тут ледь розуміють. Це і не дивно, адже майже всі тутешні жителі – етнічні румуни. І вказівники найближчих сіл дублюються двома мовами. Наприклад, як тут – "Нижня Апша" та "Apsa de jos". То звідки ж такі статки?

... Приглядаюся до розкішних вілл уважніше. Помічаю, що далеко не всі будинки обжиті. У багатьох люди живуть лише в кількох кімнатах. Весь "палац" обігріти взимку дорого, особливо – газом. Тож біля розкішних маєтків бачу стоси дров. Біля двоповерхового дому господар розвантажує причеп.

"Узимку ми не палимо газом, лише дровами. А коли дуже холодно, перебираємося до літньої кухні, її обігріти легше", – вказує на невеличку хатину позаду будинку. Чимало "палаців" так і не добудували. А стіни деяких обросли виноградом, пішли тріщинами...

"Переживаємо не найкращі часи, уже не так багато маємо грошей, як раніше, – розповідає ламаною українською жінка, що живе по сусідству із покинутим маєтком. – Ось мої сусіди, так і не доробивши ремонт, 10 років тому виїхали в Італію. Цей будинок намагалися продати. Та хто захоче купувати тут триповерховий палац?"

Розпитую, як місцеві заробили стільки грошей, щоби побудувати ці палаци. "Думаєте, це легко? – гірко каже жінка. – Гроші заробляли роками, важкою працею". Перші статки місцеві заробили понад 30 років тому на... насінні. Кажуть, що вирощували соняшник, насіння обсмажували й продавали по всій Україні та за кордон, вивозили мішками у Сибір. Пізніше чи не півсела стали виготовляти спирт, горілку. Інші возили через кордон цілими ешелонами цигарки, солодощі й антикварний крам. А хто своєї справи не започаткував – їхали на заробітки. У Чехію, Німеччину, Італію, а також у Росію – на будови, зводили російським можновладцям пишні палаци. І вдома вирішили щось схоже відтворити.

"Заради грошей багатьом чоловікам довелося по 20 років бути на заробітках, не бачити сім’ю. Тут немає чому заздрити, – зітхає місцевий пенсіонер. – Я на будову не їздив, тож живу в звичайній хаті. Зате завжди був поруч із дружиною і дітьми”.

Зрештою, зароблені гроші в ті часи важко було надійно зберегти. Вкладали в нерухомість – ось так і виросли тут величезні палаци. Будувалися за принципом "зроблю дорожче, ніж у сусіда". Хто мав підприємницький хист, зароблені гроші вкладав у магазини, ресторани, ферми. Щоправда, не в усіх місцевих бізнес – легальний.

"Чи не в кожному домі тут щось виготовляють, – розповідає місцевий чоловік. – Мої сусіди, наприклад, гонять підроблений коньяк. Їх ніхто ніколи не зловить, бо платять ду-у-уже хороші відкати кому треба. Хтось виготовляє нібито "румунські" меблі, хтось фальсифікує каву". "А ще процвітає контрабанда. Тут живе та-а-ака мафія", – шепоче дівчина зі сусіднього села, Білої Церкви. Кажу, що, за офіційними даними, в останні три місяці поблизу Нижньої Апші зловили лише двох контрабандистів. "Мабуть, не місцевих, – сміється вона. – Бо в тутешніх усе домовлено..."