Позитивний маршрут або Автобус, в якому оригінальний сервіс

Йдучи по Свалявському автовокзалу, неможливо не помітити колоритний автобус з надписом «Глазовий». Його водій, 60-річний Михайло Стретович, зустрічає кожного свого пасажира радісною музикою, читає їм веселі гуморески, пригощає цукерками.

Газета «Панорама» поспілкувалась з незвичним водієм маршрутки і поцікавилась, як люди реагують на цей веселий маршрут.

– Ви зовсім не схожі на типового водія маршрутки. Ви читаєте вірші, зустрічаєте людей з музикою. Звідки у Вас це творче натхнення?

– Це все починається з родинного, сімейного виховання. Народився я у сім’ї робітника на Житомирщині. Мати була безробітною, бо виховувала 11 дітей. Вона була віруючою людиною і виховувала нас по-християнськи: не вбий, не вкради, не бажай людям злого, роби добро і т.д. Потім я пішов навчатись в інтернат. Там теж було своє виховання. Інколи там ображали. Але я вирішив зайнятись спортом, аби чинити спротив усіляким хуліганам. Так було і в армії, коли усі військові сприймали мене, як типового представника села – вони думали, що я слабкий і нерозумний. Але я доводив їм абсолютно протилежне: завжди був на п’єдесталі пошани на спортивних змаганнях, гідно представляв військову частину на різноманітних заходах. Але найбільше я дуже любив вчити вірші, розвивати свою пам’ять. Ніхто не хотів, окрім мене, зубрити вірші. І мені щоразу було дуже приємно отримувати заслужену «п’ятірку». Одного разу на мої декламаційні таланти звернув увагу культмасовик у одному із санаторіїв Закарпаття. Він мені подарував брошуру. Я почав йому розповідати гуморески. Тоді він подарував мені книги з гуморесками Павла Глазового. І я почав вивчати їх. Трохи згодом я вивчився на категорію водія маршрутних автобусів. І, перебуваючи за кермом, подумав: а чи не урізноманітнити звичні поїздки для людей? Щоб їм настрій піднімати.

– І як люди реагують на Ваші виступи?

– Чудово. Кожна наша поїздка починається урочисто – з козацького маршу. Людям подобаються вірші, гуморески. Особливо, коли на маршруті затримка під час перекриття залізничних переїздів. Під час спілкування з пасажирами, читання їм віршів та гуморесок час швидко плине. Вони не нервують, а більше радіють життю завдяки такому гумору. Тому «вбиваю» двох зайців – і людям роблю приємне, і час не впусту витрачаю. Одного разу приходять до мене два хлопці і кажуть: «Ваш номер 1545? Ви пан Михайло? Ми Вам зробили логотип Вашого маршруту під назвою «Глазовий». Заради цього вони пішли в рекламне агентство, замовили створення логотипу, надрукували його і подарували. Мені було приємно отримати такий подарунок. І нашому маршруту вже навіть дали ім’я «Глазовий». Завдяки таким людям, через інтернет про цей маршрут вже знають в багатьох куточках України.

– І це дало поштовх до, можливо, створення власного бренду? Власної впізнаваності?

– Так. Я із сином, який теж часом перебуває за кермом цього маршруту, вирішили – треба тут зробити всі зручності для людей, аби їм було значно комфортніше. Ось є візитки з розкладом руху, цукерки, вологі серветки, парасольки. Навіть конкурси роблю для дітей. І вони отримують цукерки. І дітям приємно, і людям радість. Взагалі, моя мати мені завжди заповідала: роби в житті лише добро – і воно повернеться тобі сторицею. Так і зараз. Дехто мене серед пасажирів називає «позитивчиком».

– А яка Ваша улюблена гумореска?

– Ой, у мене дуже багато улюблених гуморесок. Але найбільше я люблю патріотичні, про українську мову. От, гумореска Павла Глазового «Кухлик».

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші – не мина жодної крамниці.

Попросив він:

– Покажіть кухлик той, що з краю. –

Продавщиця:

– Что? Чево? Я нє понімаю.

– Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.

– Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. –

Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:

– На Вкраїні живете й не знаєте мови. –

Продавщиця теж була гостра та бідова.

– У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. –

І сказав їй мудрий дід:

– Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови:

Має, бідна, язика і не знає мови.

– Що Ви скажете про нинішній, сучасний гумор? Особливо той, який можна почути на телебаченні, на концертах і т.д?

– На жаль, він не є якісним, не є серйозним. Дуже багато вульгарностей, немає моралі, якогось виховання.

– Як Вам, як уродженцеві Житомирщини, Закарпатський край?

– Тут неймовірна природа, свіже повітря, гарні краєвиди. Нам пощастило, що живемо у цьому краї. Люди тут добрі. Я помічаю це в автобусі. І поступаються місцями старшим, і допоможуть речі понести. Приємно, що закарпатці допомагають один одному. І відповідають добром на добро.

– Які у Вас плани на майбутнє?

– А якими вони можуть бути? Далі веселити людей, піднімати настрій у такий скрутний час, удосконалювати власний «маршрутний сервіс». Але часом і мені завжди хочеться чогось більшого. Так, може, у найближчому майбутньому тут з’явиться і відеомагнітола. Але, я вважаю, що декламування, читання гуморесок від чистого серця навіть апаратура не замінить. Тому головне – це розвивати дві власні майстерності – кермувати автобусом і від душі читати веселі гуморески, не порушивши правил дорожнього руху.

– Що б Ви побажали читачам «Панорами»?

– Найперше хотів би побажати завжди бути на позитиві: бути добрими, творити добро, бути вдячними за отримане добро, відповідати на взаємність, усміхатись.

– Дякую за розмову.