Як на Закарпатті відомий художник колядував

Цій шанованій на українсько-мистецьких теренах людині не так уже й часто випадає нагода у Святий вечір побувати на закарпатській Свалявщині, відтак разом із рідними, земляками поколядувати, відчути дух народних традицій, Різдва та рідної домівки, де вона о червневій порі п‘ятдесят третього з‘явилася на світ Божий і звідки доля відрядила її у далекі та незвідані світи.

Мова – про нашого відомого земляка, скульптора, Заслуженого художника України, професора кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького Івана Васильовича Фізера. На Святвечір і Різдво Христове митець вирішив поколядувати з близькими та родичами на теренах своєї малої батьківщини. А ще: згадати Святий вечір свого післявоєнного дитинства, учнівську щасливу пору, вітцюзнину. Відтак, професор-художник "після колядок" має бажання поєднати приємне з корисним: із дружиною пані Євгенією на тиждень-другий відлучиться у санаторій «Шаян», а потім повернеться до родичів у Лопушанку, де у сусідньому Дусині зустрінеться з учнями рідної для нього школи й візьме участь у презентації книжки місцевої учительки Павліни Василівни Гуйван «Дусинські нариси». У ній, між іншим, і про нього є невеличка есе-замальовка. Без перебільшення: на малій батьківщині дуже раді такому приїзду художника-професора, який своє сімейне гніздечко "звів" на берегах Дніпра – у краї, де народився та жив титан українського духу, поет-письменник, геній слова Тарас Григорович Шевченко. Слід сказати, що І. В. Фізер також намагається у своїх творах усіляко поєднувати гуцульсько-верховинську карпатику та степову україністику.

Народився маестро у маленькому селі Лопушанка на Свалявщині у 1953 році. У великий і невичерпно-розмаїтий світ фарб і розсипища кольорів із цього закарпатсько-передгірського поселення пішов-занурився півстоліття тому. Став нині визнаним українським художником – титулованим й іменитим, руки якого народили-витворили шедеври у багатьох сферах мистецтва. Талановито й обдаровано наш земляк десятиліттям працює у галузі скульптури, у т. ч. з дерева, металу, кераміки, а також у графіці, декоративно-монументальному ремеслі. Його багатогранні природні здібності відомі також у дерев‘яних, крижаних, кам‘яних керамічних роботах, які ескспонувалися у багатьох виставкових залах країни та за рубежем, на численних пленерах і симпозіумах, персональних виставках тощо. А зародилися навички та уміння малювати, творити декорації й обробляти дерево (тесати, шліфувати, різьбярити), кераміку у Дусинській десятирічці, де перші життєві уроки цього мистецтва отримав від свого вчителя у шкільній майстерні, народного майстра Івана Івана Гучковича.

Бува, нерідко згадує, що саме він і показав юному Фізеру, як треба тримати олівець і як користуватися фарбами. Учитель вірно спрямував беручкого та тямковитого свого молодшого тезку у самостійну життєву дорогу наприкінці 60-х років минулого століття. Завжди казав: "Ти, Іванку, маєш унікальний дар від Бога, бо все вмієш робити краще й оригінальніше від інших. Талант і натхнення не люблять відвідувати лінивих, а ти якраз із когорти працелюбів. Отож, будь старанним, сумлінно учися і безнастанно твори, тоді й матимеш визнання і успіх..." Такі щирі, добрі та мудрі підказки, поради, напуття дусинського педагога ще й нині гріють душу цього 65-річного члена Національної спілки художників України, який з відзнакою закінчив Львівський інститут декоративного та прикладного мистецтва майже чотири десятиліття тому (а перед тим – у 1972 р., – Ужгородське однойменне училище). Нині його внесок у скарбницю української культури неоціненний, він не тільки "заслужений художник", але має іншу високу місію на батьківщині Кобзаря – займає посаду відповідального секретаря обласного відділення Спілки художників України…

Про життя гарного душею та елегантного зовнішністю закарпатського наддніпрянця-вусаня (у його жилах тече кров лісоруба-горянина) із унікальною шевелюрою у світі фарб, кераміки, акварелей, живопису можна писати багато, його творам і роботам притаманні такі національні риси, як щирий ліризм, філософія думки, любов до отчої землі, патріотизм тощо. Отож кожен його твір свалявчанина (їх має сотні) – це поєднання традицій західноукраїнських і наддніпрянських людей, які однаково щиро та беззавітно кохають і обожнюють рідну Україну. Звісно, цю тезу, як і розповідь про батьків І. В. Фізера, що були залюбленими у роботу, чарівну дружину, сина Івана та доньку Марійку, які також пробують перевершити талановитого батька, можна доповнити його творчим кредо – повсякчас бути причетним до процесу творення добра, краси, вічности. Ось такими невмирущими принципами і послуговується ця творчо-сивочола, мудра та віддана справі людина, мистецькі полотна та керамічні вироби якої прикрашають музей на Чернечій горі у Каневі. І не тільки... Наразі художнику-професору ми можемо тільки подякувати, що зі свого щільного графіка та компактного розпорядку зумів викроїти час, аби у такий благодатно-різдвяний період погостювати на батьківщині предків, відвідати рідні місця, які й надалі невидимими струнами проникають у його серце та є живильною силою творчого ремесла.