Вихованці мукачівського клубу "Товариш" відвідали чергову захоплюючу екскурсію (ФОТО)

Як це зазвичай і буває, непомітно пролетів навчальний рік. За два тижні у школах пролунає останній дзвоник і тисячі юних мандрівників відправляться у подорожі. Щоліта чимало закарпатців відвідують близькі і далекі країни: хто в Єгипті вивчає Піраміди, хто в Угорщині чи Чехії відвідує старовинні замки… І часто ми забуваємо, що поруч, вдома, є чудові куточки, що не поступаються закордонним диковинкам.

Так чимало цікавинок зустріли у поході, що відбувся 9 травня, тридцять гуртківців Закарпатського центру туризму і спорту учнівської молоді, які займаються в Мукачівському клубі «Товариш».

Маршрут розпочався від місця злиття потоків Ломованя та Тихого, які утворюють річку Визницю. Кам’янистою дорогою, що стрімким серпантином піднялась на гребінь хребта Яворник, учні увійшли до Грабова. Це унікальне село: по перше – воно найвище на Мукачівщині, по-друге – одно з найменших, і – ніби прямо із казки: вузенькі вулиці, старовинні дерев’яні будиночки, величний храм при дорозі. Неподалік звідси в долині Визниці, де останніми роками збудували декілька сучасних оздоровчих комплексів – «Вольногора», «Едельвейс», «Мрія» – вирує бурхливе життя, а в це село навіть автобуси не ходять! Здається, в цих садибах можна прожити кілька днів так, як і сотні років тому. Та цивілізація поступово доходить і сюди – під лісом вже будується перший приватний міні-готель з басейном. Навколо ж дуже гарні пейзажі: зелені луки, безкрайні ліси, глибокі яри і стрімкі вершини.

З верхньої частини села, де ще збереглося декілька хат, в яких з 1872 і до 1944 року жили німецькі колоністи-лісоруби, наче з оглядового майданчика можна захоплюватися панорамою хребта Товстий та конусоподібної Маковиці.

Далі стежиною, що йде хребтом на південь, вийшли на лісову дорогу. Вздовж Чорного потоку, в якому, кажуть, є мармурова печера – природна схованка розбійників-опришків, підіймаємося в напрямку вершини.

Учням в такому поході все цікаво: все можна роздивитися-доторкнутися-понюхати. Дізнатися чимало цікавого про мешканців лісу і, якщо пощастить, навіть вивчити сліди ведмедя, що нещодавно проходив цією ж дорогою.

Останні кілометри перед Обавським Каменем виявилися самими складними: по бездоріжжю, через кам’янисті осипи та хащі стрімким підйомом штурмуємо гору. Після кількасот метрів набору висоти виходимо на відносно пласку вершину. Тут, в одній з улоговин урочища Багна, бере свій початок річка Обавка. Розібравшись у мережеві лісових доріг знаходимо ту, що нарешті виводить нас на таку бажану вершину – галявину, що зі всіх сторін, крім східної, оточена лісом. А та – східна – уривається прямовисними 40-метровими скелями, утворюючи чудовий оглядовий майданчик. Восьмикілометровий підйом з долини Визниці до вершини тривав три з половиною години.

Обавський Камінь є однією з найвищих вершин Вулканічного хребта, його висота 979 метрів. Це зараз він є повністю залісеним, а у період активної вулканічної діяльності, як передбачають дослідники, його висота сягала 3 кілометрів! Звідси відкривається така панорама, що аж дух захоплює: на першому плані – хребет Синяк з вершинами Білий Камінь, Дунавка та Солочинський Діл. Вдалечині – Стій, Великий Верх та Пікуй.

Після нетривалого перепочинку спускаємося в напрямку села Чабин. Шлях туди лісовою дорогою, що йде південним відгалуженням хребта через урочище Камянисте проходить весело і легко. З урочища Кустаревиця знов відкривається неповторна панорама країни згаслих вулканів: на заході видніються гори Анталовецька Поляна та Вигорлат, на південному сході – Бужора та Дехманів Верх, на півдні – Мукачево з маленькою, наче сірникова голівка, замковою горою. Не заходячи в село, через кілометр, повертаємо ліворуч в долину одного з потічків, що течуть в напрямку Чинадієва і за півгодини виходимо до 7-метрового водоспаду Скакало. Завершуємо похід у Нижній Грабовниці на території бази відпочинку «Водограй». На подолання 18-кілометрового маршруту, що проходив у рамках програми "Пізнай свій рідний край", знадобилося 8 годин.

Олександр Цепурдей