Чому мене люблять? Напевне, тому що я простий хлопець із Закарпаття, – Михайло Кополовець

Представляти футболіста Михайла Кополовця зайвий раз не доводиться. Віддані вболівальники як «Карпат», так і «Говерли» давно знають і люблять Мішу, як його лагідно називають у середовищі фанатів. Для людей, далеких від футболу, Михайло став справжнім відкриттям після короткого відеоінтерв'ю, про те, що «перед каждою ігрою гравці «Карпат» ходять до церкви», яке одразу ж стало інтернет-мемом.

Михайло Кополовець не вважається топ-гравцем, не виступає за збірну України, однак залишається чи не найбільш шанованим і улюбленим гравцем у львівському футбольному середовищі. Фанів притягує простота і щирість Михайла, його любов до рідного клубу, відданість традиціям «Карпат». Напередодні важливого матчу із донецьким «Шахтарем», а також у день іменин Михайла, видання записало невеличку розмову з улюбленцем львівських вболівальників.

Футболістом вирішив стати у 7 років. Я був дуже живою дитиною: у мене було стільки енергії, що батьки не знали, що зі мною робити. Тому тато вирішив відвести мене на футбол. Пам'ятаю, ще з перших тренувань привернув до себе багато уваги - одразу почав бігати, стрибати, робити вправи. Енергії було стільки, що навіть інші діти дивувалися. З того часу, мені здається, моя енергія нікуди не ділася.

7 років я виступав за «Карпати», а потім захотілося щось змінити. Швидше за все, це було бажання змінити психологічну атмосферу, спробувати щось нове. Однак тепер я дуже жалію про це. Переїзд у «Говерлу» вважаю своєю найбільшою помилкою. Так, скажу відверто, хотілося пограти вдома. Однак там, як виявилося, не ті люди, не та атмосфера і доволі важко було себе проявити у «Говерлі».

Для мене існує одна команда - це львівські «Карпати». І тут не йдеться тільки про гру, футболістів чи керівництво. «Карпати» - це стиль життя. Саме тут я став справжнім футболістом, саме у Львові сформувалася моя особистість, а про інші команди у своїй кар'єрі навіть не дуже хочеться згадувати. От дивіться, йдеш вулицям Львова - і всі впізнають тебе, підходять, говорять, фотографуються. В Ужгороді йду і теж впізнають, але ніхто не підходить навіть за автографом. Менталітет все таки у закарпатських і львівських вболівальників різний. У Львові, якби команда не грала, фанати щиро люблять свій клуб.

Завжди стараюся віддаватися на повну, скільки мене вистачає. Часто чую, що вболівальники мене люблять. Може саме за самовіддачу, я не знаю. Хоча, на мою думку, коли команда програє, претензії повинні бути до всіх. Якщо мене менше критикують після програшів, ніж інших, це трохи неприємно. «Карпати» програли - значить винні усі гравці, незалежно від симпатій вболівальників.

Чому мене люблять? Напевне, тому що я - простий хлопець із Закарпаття. Завжди говорю, те що думаю. Часто до мене підходять навіть на вулиці поговорити, мовляв, Міша, от ти найбільш доступний футболіст, поясни нам, чому команда так грає. Вболівальники придумали для мене спеціальний заряд, викрикуючи «Міша, Міша, Міша!». Зізнаюся, коли приїхав до Львова минулого року у складі «Говерли» і 16 сектор зарядив моє ім'я, щоб я підійшов привітатися до трибун, то я не міг стримати сліз. Довелося швидко бігти з поля.

Не уявляю своє життя без футболу. Якби не став футболістом, навіть не знаю, ким би міг стати. Сьогодні футбол для мене - все. Хоча знаю, що я б не пропав у цьому світі. Як бачите, я дуже комунікабельна людина, все одно десь би себе знайшов. Однак досі дякую Богу, що у моєму житті є футбол, що я маю можливість грати, бо це, напевне, - найкраща гра, яка тільки може бути.

Я щасливий зараз виступати за улюблений клуб. Також люблю своє життя у Львові. А зовсім скоро потішу усіх вболівальників і друзів звісткою про одруження. Однак більше нічого не скажу (сміється).

Галина Чоп