Ті роки в Мукачеві були найкращими...

Життєва доля Наталії Семенівни Герц, мов ті гобелени, тканню яких вона присвятила своє довге творче життя. Яскраві кольори відповідають радості, сіро-чорні – печалі. Усе, як у реальному житті, а воно мов зебра: смужка світла, смужка темна.

І все ж, дякувати Богові, 16 жовтня 2016 року членові Національної спілки художників України, талановитій майстрині гобелена Наталії Семенівні Герц виповниться красних 85. Чим не нагода озирнутися назад, згадати прожите і пережите, поділитися думками з нині сущими, – йдеться у газеті "Панорама" від 6 жовтня.

Народилася пані Наталія у селі Кошелеві на Хустщині у родині вчителів. Проте сюжет її долі виявився закрученим не гірше, ніж у славнозвісних детективах. Виявляється, дівоче прізвище Наталії Семенівни – Толстая, а її батьки – політичні емігранти з більшовицької Росії. Тато Семен Васильович – уродженець міста Симбірська, земляк відомого Володимира Ульянова-Леніна, з яким опинилися по різні боки барикад. Семен Толстой восени 1917 року служив у дивізії Добровольчої Армії генерала Денікіна. З початком у Росії громадянської війни, він емігрував у Прагу, залишивши на історичній батьківщині двох сестер. У Карловому університеті здобув правничий фах. Тут, у центрі Європи, створив сім’ю з емігранткою з СРСР Олександрою Миколаївною Воловчук – мамою Наталії Семенівни, яка приїхала до свого батька.

Не маючих чехословацького громадянства, батьків Наталії тамтешня влада спрямувала на Закарпаття, яке увійшло до складу Чехословаччини на правах автономії, залучаючи емігрантів до системи просвітницьких заходів у бідному і неписьменному краї.

Із дитячих споминів виринає епізод, коли маленька Наталка разом із батьком-вчителем у селі Велятино Хустського району завітали до хати директора школи Копинця, де вона вперше побачила і почула страшного «звіра» – радіо, від якого городами тікала через усе село. Коли їй було всього одинадцять років дорогого і люблячого татуся не стало.

Наприкінці 40-х Наталія поїхала у Москву до тіток Тетяни і Віри, які після загибелі синів, з’їхались і мешкали разом у столиці. Тут вона навчалась у дитячій художній школі, а згодом у середній художній школі імені Сурікова.

Повернувшись у 1950 році до мами на Закарпаття, Наталію прийняли на другий курс Ужгородського училища прикладного мистецтва, де атмосфера була дуже тепла і приємна не в останню чергу завдяки незабутньому Петру Васильовичу Лінтуру. На випускному фото Наталія Семенівна з гордістю показує своїх наставників - Ерделі, Бокшая, Кондратовича, Манайла, Петкі, Гарапка… - практично весь цвіт закарпатської школи живопису. Проте в училищі вона знайшла не лише професію, а й свою долю в особі Юрія Герца.

Закінчивши у 1954 році училище з відзнакою, Наталя Толстая вирішила вступати до Київського художнього інституту. Однак для радянського мистецтва соцреалізму донька емігрантів виявилася непідходящою. Через рік Наталія вийшла заміж за старшого за неї на вісім місяців Юрія Герца, з яким розпочали вити сімейне гніздечко у Хусті. Тут також довелося пережити радість і печаль: народження сина Сергія і втрату мами.

Хустський період життя Герців став часом становлення, пошуків себе і утвердження як професійних митців. Коли Наталії запропонували вступити в партію, вона, ображена за інститут, погодилась! І з часом стала не лише рядовим партійцем, але і секретарем парторганізації обласного осередку Спілки художників.

Далі був восьмирічний найщасливіший період життя Герців у місті над Латорицею. Хустське житло було холодним і вологим, звідти – різні болячки. Трикімнатна квартира на першому поверсі по вулиці Індустріальній, 35 у Мукачеві, – з ностальгією у голосі згадує Наталія Семенівна, – здавалася нам раєм. – Молоді ще були, і ті роки у Мукачеві й стали найкращими. Приязну і доброзичливу атмосферу у місті створювали його керівники – Олександр Чулей, Анатолій Шоха, Борис Ряшко, Василь Цибере… Виставкова зала для митців була обладнана у… церковній капличці в центрі міста. Мистецьке життя у Мукачеві вирувало. А тому виселення картинної галереї із середмістя у заміське піднебесся нинішніми керманичами Мукачева викликає у мисткині благородне обурення.

Разом з Юрієм Дмитровичем Герцом Наталія Семенівна прожила душа в душу 57 років. Була його музою, берегинею, порадницею і другом. Разом із заступником директора із наукової роботи Закарпатського художнього музею імені Йосипа Бокшая Людмилою Біксей, Наталія Семенівна робить усе, аби пам’ять про народного художника України, лауреата Національної премії ім.Т.Шевченка Юрія Дмитровича Герца була нетлінною. Вона зі своїми скромними статками – один із чотирьох меценатів, які фінансово підтримали шикарне видання альбому до 70-річчя згаданого музею, який нещодавно побачив світ. Коли чотири роки тому Юрія Дмитровича не стало, дружина передала сорок його найкращих полотен у музей, щоб мистецькими шедеврами геніального митця могли милуватись і сучасники, і нащадки.

Днями у майстрів пензля – професійне свято. Тож в особі Наталії Семенівни Герц вітаємо всіх митців, які своєю невтомною працею роблять цей світ добрішим і барвистішим, одним словом – рятують його.