Правда про Йосифа Бокшая

Минулий рік для Закарпаття був періодом багатьох мистецьких ювілеїв. З-поміж них, зокрема, 125-річчя з дня народження світил крайового малярства Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі, які солідарно народилися у 1891 році і стали найвизначнішими постатями й фундаторами такого феноменального явища під узагальненою назвою «закарпатська школа живопису». Мабуть те, що Господь в один рік наприкінці позаминулого століття послав на нашу гористу і згорьовану землю двох майбутніх велетів мистецького духу, не випадковість, а своєрідний знак згори. Як сказав поет: «Природа-мать, когда б таких людей ты иногда не посылала миру, заглохла б нива жизни…»

Своє скромне слово про Адальберта Ерделі ми сказали торік, щоправда матеріали Ерделівських читань, які проходили під егідою новоствореної Закарпатської академії мистецтв, поки не дійшли до авторів і читачів. Тепер на черзі – Йосип Бокшай, про якого є нагода розповісти читачам, – йдеться у статті газети "Панорама" від 16 лютого.

Наприкінці 2016-го у Всеукраїнському державному видавництві «Карпати» вийшло друком шикарне мистецьке видання «Йосиф Бокшай. Художник правди. Людина правди», обсягом 336 сторінок з кількома сотнями кольорових ілюстрацій. Упорядником книги та автором вступної статті є директор Закарпатського художнього музею ім.Й.Бокшая, голова Благодійного фонду ім.Йосифа Бокшая Франциск Ерфан, якому випало щастя бути онуком художника. Що стосується написання імені митця, то упорядник вирішив дотримуватись історичної правди і мови оригіналу, а в офіційних документах Бокшая його ім’я фігурує як «Йосиф», хоча свої полотна у різний час він підписував і як Йосип, і навіть як Осип.

Окрім аналітичної статті онука книга містить матеріали про видатного митця, авторами яких є українські та словацькі мистецтвознавці та музейники Олена Чернега-Балла, Олена Приходько, Юрай Жаданський, Людмила Біксей, Франтішек Гібл, колекціонер Олександр Брей.

Їх спільний доробок склав дві частини видання: «Молитва у кольорі» та «Формула душі».

Ім’я Йосипа Бокшая в останні десятиліття постійно на слуху. Ним названо головний мистецький музей краю, благодійний фонд, престижну у художницьких колах премію, та й сам він разом зі своїм другом і соратником Адальбертом Ерделі, щоправда у бронзі і без улюбленої люльки-піпи, стрічають ужгородців і туристів у сквері-альпінарії поблизу Закарпатського художнього музею… Втім достовірної інформації, а особливо знань про життєвий і творчий шлях Маестро не так вже й багато. Тому рецензована праця є дуже доречною і на часі.

Народився Й.Бокшай 2 жовтня 1891 р. у с.Дєртянлігет Мараморошського округу в Австро-Угорській імперії. Нині це село Кобилецька Поляна Рахівського району Закарпатської області, якому віддають належну шану як батьківщині митця. Зате друге село, у якому тривалий час прожила багатодітна родина священика Бокшая-батька і де фактично відбувалося становлення як людини і митця Бокшая-сина – Лохово Мукачівського району, згадується лиш побіжно. Як стверджують у своїй книзі «Лохово в долонях Карпатських гір» В.Бігунець та Ф.Рубіш у сільській церкві, де впродовж майже трьох десятиліть на межі 19 і 20 століть з 1894 до 1921 р. служив священиком батько майбутнього геніального художника, досі зберігаються ікони пензля Й.Бокшая датовані 1910, 1911 та 1920 рр. Напевно саме тут закладалася релігійність художника, а сакральний живопис згодом став одним із головних його захоплень. Малюючи широке історичне тло, на фоні якого відбувалося становлення Бокшая-художника і Бокшая-людини, автори статей мистецького видання наголошують, що Йосип Йосипович розробляв ескізи релігійних розписів, зокрема для церкви в с.Лохово, де жили його батьки. Володіючи такою ексклюзивною інформацією, кожен, хто має лохівське коріння або іншим чином причетний до цієї місцини, може цілком гордитися таким іменитим земляком і своєю малою батьківщиною, що здійняла його на крило. І хоча останнім часом Закарпаття позиціонує себе як край туризму та рекреації, про багаторічне проживання, зокрема у Лохові, родини Бокшаїв, з якої вийшов корифей образотворчого мистецтва, ніщо сьогодні не нагадує. Ні пам’ятника, ні погруддя, ні навіть меморіальної дошки, які б приваблювали у село шанувальників таланту художника та туристів, що у свою чергу матеріалізовувалось би принаймні іміджевими дивідендами.

Та ж сама історія з Мукачівською угорською королівською гімназією, після закінчення якої у 1910 р. Бокшай навчався в Угорському королівському інституті образотворчих мистецтв у Будапешті. Закінчення ним інституту співпало з початком першої світової війни, яка зачепила своїм чорним крилом молодого митця – недовго повоювавши, 24 березня 1915р. він потрапляє у російський полон. Звільнившись навесні 1918р. з полону, Йосип найперше приїжджає до батьків у Лохово, а вже відтак влаштовується викладати в реальній гімназії Ужгорода. Про війну, як стверджують дослідники і родичі, Бокшай згадувати не любив, зате від політики все життя тримався подалі.

Мистецька спадщина Бокшая об’ємна і багатогранна. У альбомі представлені 373 фоторепродукції картин з-поміж тисячі написаних ним полотен упродовж 85-літнього життя. 90 з них зберігаються у музеї його імені.

Своїм прикладом і творчістю найтитулованіший закарпатський митець світового масштабу Йосип Бокшай довів, що життя, яким би довгим воно не було – коротке, мистецтво ж вічне! Якщо воно справжнє.

Ювілейна книга про художника правди і людину правди Йосифа Бокшая дала читачеві чергову порцію інформації для роздумів про сенс життя і наше місце у ньому. Проте вся правда про закарпатського самородка непересічного таланту, сподіваємось, ще попереду. Адже живі ще люди, які знали і тісно спілкувались із незабутнім Йовшко-бачієм. Встигнути б лише.
Автор складає щиру вдячність начальнику управління культури Закарпатської ОДА Вікторії Фроловій за сприяння у підготовці цього матеріалу.