Павшино – історія та сучасність німецького села, де люди намагаються зберегти свою культуру, традиції та мову

Село Павшино, що неподалік міста Мукачева, і надалі продовжують називати німецьким. Хоча німців залишилось тут небагато. Але ті, хто залишився намагаються підтримувати та розвивати німецьку культуру, традиції та мову. Великий вклад у відродження та розвиток німецьких сіл Закарпаття робить римо-католицьке духовенство. Саме церква, яку в Павшино збудували німецькі колоністи більше 100 років тому, слугує духовним оберегом для мешканців села.

З прадавніх часів ця область була багатонаціональною. Кожна етнічна меншина намагалась зберегти свою культуру. Німецька меншина не виняток. На жаль, на даний час на Закарпатті можна зустріти небагато нащадків етнічних німців. Навіть у справжньому німецькому селі.

Сім’я Мілесів належить до тих, хто береже свою мову, свої звичаї та традиції. Пан Тиберій першим почав розвивати Павшино, як окрему громаду. За радянських часів села Павшино на карті не було. Саме він, справжній німець став першим головою німецького села.

Тиберій Мілес, етнічний німець, село Павшино:

"Мій батько з Нижнього Коропця. Моя мама з міста Стрий, але вона також етнічна німка. А я народився тут у Павшино. Я завжди жив тут. Саме тут моя Батьківщина. У мене є дві сестри. Одна живе в Німеччині, інша тут - на вулиці Берегівській. Мій прадід походить з села Шенборн. Мені відомо одне, що на Закарпаття, саме в Мукачево, німці прийшли з Австрії".

Церква була і залишається важливою складовою збереження етнічної приналежності. Для відродження села німецькі священнослужителі надають потрібну допомогу. Римо-католицький храм в Павшино переповнений вірниками. Але прикро, що богослужіння проводять на двох мовах. Патер Йозеф служить на Закарпатті вже понад 20 років. Духовна допомога у житті мешканців села відіграє важливу роль. Його повчальні слова допомагають пережити важкі часи у душевному спокої.

Тиберій Мілес, етнічний німець, село Павшино:

"Коли до нас прийшов служити патер Йозеф, він відразу почав займатись з молоддю та дітьми. Він створив хор. Почав займатись з молодими хлопцями, заохочував їх до служіння.

Працювати з дітьми він дуже любить. Кожного дня у нас проходять богослужіння. І це прекрасно. Якщо не в церкві, то у будинку для пристарілих, який збудували за його ініціативи. Цей будинок обслуговують монахині. Вони доглядають за людьми у поважному віці. Духовна допомога для нас відіграє важливу роль.

Прикро, що так багато нащадків етнічних німців повернулись на Батьківщину своїх предків. 15 років тому дорогою до Павшина можна було почути тільки франкський діалект. Також назви вулиць та важливі позначки були написані німецькою. Сьогодні все змінилось. Німецька мова тут живе, але розвивається поволі. Мешканці Павшина говорять своєю німецькою вдома, в церкві, на хрестинах та похоронах. Святкують всі релігійні свята. Здається, тільки віра у житті мешканців села залишилась незмінною. Навіть 40 років комуністичної влади на це не вплинули".

Юлія Тайпс-Іщенко