Історія закарпатця на війні: про службу, втрати та мотивацію

До повномасштабного вторгнення він працював у цивільному секторі — виготовляв і монтував дерев’яні конструкції. Родом із села Сільце в Закарпатській області, Валерій разом із бригадою майстрів у лютому 2022 року опинився на Київщині, де вони встановлювали будинки з дикого зрубу. Тоді ж чоловіки бачили російські вертольоти, які висаджували десант на під’їздах до столиці, — йдеться у повідомленні пресслужби 128 бригади.

На той час для Валерія першорядним завданням було безпечно відправити своїх робітників додому. Проте дорогою він ухвалив рішення добровільно вступити до Збройних Сил України — хоча формально, як багатодітний батько, не підлягав мобілізації. У нього та дружини шестеро дітей (найстаршій доньці тоді було 14 років, наймолодшій — 5).

Після повернення додому та вирішення нагальних сімейних питань у перших числах березня Валерій звернувся до військкомату і наполіг на направленні до 128-ї бригади. Незабаром він опинився на передових позиціях за Оріховим у Запорізькій області, спочатку в ранзі старшого солдата. Щоб не тривожити рідних, чоловік сказав дружині, що їде волонтерити. Правда виявилася під час однієї з телефонних розмов, коли під час дзвінка почався артилерійський обстріл, і дружина почула вибухи.

Перший бойовий досвід Валерій здобув саме під час оборони на Запоріжжі. Позиції бригади піддавалися вогневому впливу як артилерії, так і авіації — вертольоти й літаки пролітали низько над траншеями, а піхотні штурми часто наближалися буквально на кілька метрів.

«Доводилося брати участь у ближніх боях і знищувати ворожу піхоту, яка наближалася на 5-10 метрів», — пригадує Арчі. Перші бої супроводжувалися сильним адреналіном і хвилюванням, але згодом ставлення до небезпеки стало дещо спокійнішим: «Це ворог, який прийшов на твою землю — тут або ти його, або він тебе».

У складі 2-го гірсько-штурмового батальйону Валерій пройшов кілька «гарячих» напрямків: Херсонщина восени 2022 року, Бахмутський напрямок, контрнаступ на Запоріжжі влітку 2023 року. На Бахмуті їхній підрозділ зіштовхнувся з підрозділами ПВК «Вагнер» — досвідченими бійцями, проти яких оборона була дуже важкою, але яка дала цінний бойовий досвід. Під час контрнаступу на Запоріжжі батальйон долав першу лінію ворожої оборони, захоплював трофейні рації й фіксував розмови противника.

Втрати були значними — багато бойових побратимів загинули. Серед них — односельчанин Михайло Сак (позивний «Док»), бойовий медик 6-ї роти, та Андрій Костик (позивний «Атос») із Рахівщини — обидва загинули під час першого штурму на Херсонщині 29 серпня 2022 року.

Арчі сам неодноразово ставав мішенню — від початку війни він зафіксував вісім контузій та переніс два поранення. Останнє поранення сталося близько півтора місяця тому, коли пікап підбили ворожим дроном «Молнія». Тоді ніхто не загинув, але двоє бійців отримали осколкові поранення.

На початку минулого року Валерій пройшов спеціальні курси та отримав офіцерське звання. Восени 2024-го він прийняв під командування гірсько-штурмову роту 2-го гірсько-штурмового батальйону. На посаді ротного він наголошує на складності прийняття рішень та необхідності індивідуального підходу до особового складу. Головне завдання — зберегти людей і водночас виконати бойове завдання.

За успішне виконання бойових завдань Валерій достроково отримав чергове офіцерське звання і був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня. Сам він відчуває себе незручним у ролі нагородженого — каже, що не любить підлабузників і цінує чесність.

«Я незручний, — пояснює Арчі. — Люблю говорити те, що думаю, прямо в обличчя і не люблю підлабузників чи ледарів».

Попри можливість звільнення як багатодітного батька, Валерій не планує залишати службу. Мотивують його бойові побратими — більшість офіцерів і сержантів у його підрозділі мають реальний бойовий досвід. Він визнає, що бачить проблеми в тилу — корупцію, байдужість, відсутність відповідальності — але переконує, що відповідальність починається з кожного.

Раніше видання публікувало історію воїна, який повернувся із заробітків для захисту України.