Промисловий центр області, душа Закарпаття, – Forbes.ua про Мукачево

Поїзди, що прямують зі сходу на захід України через Мукачеве, плавною дугою огинають повиту виноградом гору, на якій красується тисячолітній замок Паланок. Це головна визначна пам’ятка другого за величиною міста Закарпаття. Приїжджі поспішають насамперед відвідати замок. Сьогодні для багатьох, хто побував у Мукачевому, це місто є символом туризму, кустарного виноробства та закарпатської мафії, яка контролювала прикордонну контрабандну торгівлю в 1990-х.

Але місто має й іншу історію. За часів СРСР у ньому було близько 30 промислових підприємств, п’ять із яких працювали на експорт. На них було задіяно 18 000 осіб, тоді як населення Мукачевого налічувало 85 000. Про невеличкий райцентр, схований за гірськими ланцюгами Карпат, знали, наприклад, чимало радянських та іноземних спортсменів. Уся країна каталася на лижах і грала в хокей ключками, на яких трафаретним шрифтом було відбито літери: «Мукачеве». Місцева фабрика з виробництва лиж і хокейних ключок уже тоді працювала на експорт.

На відміну від сотень маленьких міст по всій Україні, Мукачевому після розпаду СРСР вдалося не тільки зберегти, а й примножити промислову міць. Близькість до кордону з ЄС, можливість переймати європейські цінності лягли в основу зародження приватної підприємницької ініціативи. «Місто завжди було промислово-торговельним. За Союзу тут концентрувалася максимальна кількість торговельних баз – госпторгу, промторгу, рибторгу тощо. З них було зручно розвозити продукцію по всій області», – згадує колишній мер міста Василь Петьовка.

Майже половина зайнятого населення Мукачевого і сьогодні працює в промисловості, яка щорічно приносить міській скарбниці близько 200 млн гривень податків. Це уп’ятеро-ушестеро разів більше за дохід від туризму. На рік підприємства міста виробляють промислових товарів приблизно на 1,2 млрд гривень. Із початку нульових і до початку Великої рецесії обсяги промвиробництва зростали тут у середньому на 40–50% на рік. «У Закарпатській області виробництво в Мукачеві однозначно розвинене сильніше, ніж навіть в Ужгороді. На низці підприємств там установлено сучасні й дуже високотехнологічні виробничі лінії, і вони конкурують на світовому рівні», – каже голова громадської організації «Форум бізнесу Закарпаття» Маргарита Мощак.

Туристи та інвестиції

Хто ці інвестори і що їх приваблює? Промисловий кістяк міста – це експортно орієнтовані підприємства, багато з яких – з іноземним капіталом. Із 2004 року сума прямих іноземних інвестицій в економіку міста становила $45–55 млн, а найбільш благополучного 2013-го вона перевищила $66 млн. «Їх приваблює насамперед географічне розташування. Воно зручне для економіки, логістики, інвестицій, – зазначає мер Мукачева Золтан Ленд’єл. – Ми мультинаціональні та мультикультурні, легко сходимося з різними людьми і можемо говорити з інвесторами без перекладачів польською, румунською, угорською, словацькою, російською».

У радіусі 60 км від міста – кордони чотирьох країн Євросоюзу. Сьогодні Мукачевому допомагає і туристична інфраструктура, яка дає змогу гостям міста, зокрема і бізнесменам, почуватися тут комфортно. За останні 10 років у півтора рази збільшилася кількість ресторанів, у 10 разів – готелів, відбудували дороги. «Навіть мер Вінниці Гройсман (сьогодні спікер Верховної ради. – Forbes), у якого дороги вважають зразковими, сказав, що наші – кращі», – не без задоволення додає Ленд’єл. Він виділив декілька промпідприємств – найбільших платників податків міста.

«Фішер-Мукачеве», виторг за 2013 рік – $38,4 млн. У квітні цього року Мукачеве відвідала канадська делегація на чолі з послом цієї країни в Україні Романом Ващуком. Гості вивчали інвестиційний потенціал міста й побували на декількох підприємствах. Одне з них – колишня Мукачівська експериментальна лижна фабрика, а нині – українсько-австрійське підприємство «Фішер-Мукачеве». «Тепер я знаю, куди поділися всі до одного канадські виробники лиж! Усі лижі тут – у Мукачевому!» – жартівливо вигукнув тоді Ващук. Якщо він і перебільшив, то не сильно. Щорічно у світі виробляють близько 5 млн пар гірських і бігових лиж. Приблизно 1,2 млн із них роблять у Мукачевому. Австрійська компанія Fischer – один зі світових лідерів з їхнього виробництва, й українські потужності забезпечують їй 80% продукції. «Наші лижі продаються в 35 країнах світу», – констатує директор підприємства Василь Рябич. Приблизно стільки ж «Фішер-Мукачеве» щорічно виробляє і хокейних ключок, що робить український завод четвертим у світі виробником цього товару. У свій розвиток компанія щороку інвестує 3–5 млн євро. «Цей завод – найсучасніший у Східній Європі. Тут є цехи з високим рівнем автоматизації, враховують десятки параметрів – аж до температури і вологості повітря», – заявляє мер. Сьогодні на підприємстві працюють 1 500 осіб.

Чому австрійці вирішили облаштуватися саме в Мукачевому? «Історично місто побувало у складі багатьох держав, зокрема й Австро-Угорської імперії. Це створює якийсь загальний культурний фон, близькі цінності. Можливо, тому австрійці тут і зачепилися», – міркує Рябич.

«Точприлад», виторг за 2013 рік – $13,3 млн. «Цілком можливо, що динамік телефону, яким ми зараз розмовляємо, виготовлено на нашому «Точприладі», – каже мер Мукачевого, відповідаючи на дзвінок кореспондента Forbes. Спеціалізація заводу – динаміки для мобільних і стаціонарних телефонів, а також автомобільних акустичних систем. У радянські часи він був філією київського «Електронприладу» і виготовляв авіоніку, зокрема бортові самописці («чорні скриньки») для літаків. Але ця спеціалізація не збереглася. У 1990-х мукачівське підприємство на замовлення Philips випускало відеомагнітофони, відеопроектори і CD-дисководи. Сьогодні основними споживачами продукції заводу є такі всесвітньо відомі фірми, як Siemens, Nokia, Philips, Motorola, Volkswagen, General Motors. Вироби «Точприладу» використовують в аудіосистемах і сигналізаціях автомобілів топових брендів: Mercedes, Audi, Porsche.

«Ми на 100% працюємо за давальницькою схемою і на 100% – на експорт. Наші споживачі – у країнах Європи, в Японії, США», – зазначає директор заводу Петро Ремінець. На підприємстві працюють 2 200 осіб – удвічі більше, ніж за радянських часів. Сьогодні завод реалізує п’ять проектів для іноземних замовників на суму 10 млн євро. «Але це – кризова цифра. Ще рік тому в нас були 3 000 осіб і шість проектів, але тепер замовники бачать додаткові ризики у зв’язку з війною та нестабільністю валюти і не поспішають розвивати нові проекти», – нарікає директор.

П’ять років тому за 10 млн гривень контрольний пакет акцій «Точприладу» в держави викупила компанія «Ділові партнери», що входить до групи «Фінанси та кредит» мультимільйонера Костянтина Жеваго. Директор «Ділових партнерів» Костянтин Гудов каже, що підприємство розвивається власним коштом, але йде робота з виділення заводу кредиту на 450 млн євро банком «Фінанси та кредит». «Сьогодні непросто залучити такі гроші, але ці плани зберігаються», – запевняє Гудов.

Місцева влада цінує роботу «Точприладу». «У них чудовий соцпакет. Кожен може ситно пообідати лише на 2,5 гривні, компанія витрачає на це близько 2 млн гривень на рік. Обід у ланчбоксі, все за західними стандартами. Ми навіть хочемо взяти це за зразок і впровадити такий же підхід до харчування у школах і лікарнях», – ділиться Ленд’єл.

Що знайшов для себе в місті інвестор? «Тут нам легше шукати партнерів. Через близькість до кордону іноземні замовники сприймають місто як частково європейське, плюс переваги логістики. Крім того, у Мукачевому ще з часів Радянського Союзу було закладено хороші традиції з виробництва саме тієї техніки, яка сьогодні має попит на Заході», – вважає Гудов.

«Флекстронікс», виторг за 2013 рік – $43,7 млн. «Флекстронікс» – новачок серед промислових підприємств Закарпаття. За право розмістити в себе «дочку» сінгапурського гіганта з оборотом $10 млрд Мукачевому довелося зіткнутися з сусіднім містом – Береговим. Щаслива зірка Flextronics, одного зі світових лідерів електроніки, запалилася над Закарпаттям 2001 року, коли компанія вирішила перенести 20% виробництва з розвинених країн у країни, що розвиваються. Flextronics розпочала реалізацію інвестиційного проекту в цехах Берегівського радіозаводу, паралельно розгорнувши будівництво виробничого майданчика в Мукачевому, вклавши $24,5 млн. Щоправда, 2007-го через кризу будівництво заморозили на завершальній стадії.

Але три роки тому роботи відновилися. Виробництво повністю переїхало з Берегового у Мукачеве. «Сьогодні інвестор бачить у цьому потенціал. Майже з нуля створили величезне приміщення, виконано чимало будівельних робіт», – розповідає мер Мукачевого. На підприємстві працюють 2 200 осіб. Чому перевагу віддали Мукачевому, а не сусідньому місту? «Мукачеве лежить у центрі області, сюди зручніше підвозити працівників із регіонів. Але найважливіше для інвесторів – кадри. Потрібно, щоб люди були здібні, вміли навчатися і мали хорошу базову освіту, – зазначає один із топ-менеджерів «Флекстроніксу». – Раніше таких бракувало, але тепер позиції Мукачевого в цьому плані сильні».

Душа Закарпаття

Важливим фактором для розвитку міста залишається туризм, на який місцева влада покладає великі надії. Мукачеве активно приваблює гостей. У цьому йому допомагають меценати з усього світу. Українські діаспори в Європі, Канаді та США фінансують реконструкцію пам’яток архітектури. Виходець із Мукачівського району бізнесмен Віктор Балога взяв під свою опіку знамениті сакури – їх у місті вже кілька тисяч. Коштом місцевого бюджету колишній Будинок офіцерів сьогодні переобладнують у Палац культури із сучасним концертним залом. Вартість проекту – 14 млн гривень. У місті щорічно проводять різні тематичні фестивалі: «Червене вино», «Свято меду», музичний «Мукачеве скликає друзів», покровителя міста «День святого Мартина». «Туристи не просто привозять із собою гроші. Вони створюють атмосферу відкритого і доброзичливого європейського міста», – каже Ленд’єл.