Підписуйтесь на нас у соціальних мережах
  • Facebook 312 000+
    Найбільша новинна спільнота Закарпаття
  • Telegram 15 900+
    Миттєво повідомляємо про найголовніше
  • Instagram 15 400+
    Тримаємо в курсі всіх подій
  • Відразу сповіщаємо важливі новини
  • Viber 13 800+
    Канал головних новин Закарпаття та України
  • YouTube 2000+
    Не лише розповідаємо, але й показуємо
Реклама на PMG.ua
Більше 4 мільйонів читачів на місяць. Найпопулярніше видання Закарпаття!

Двоє дівчат пройшли пішим шляхом від Харкова до Ужгорода

Ольга Соловйова та Анастасія Євсюкова досі не можуть повірити, що їм вдалося подолати на своїх двох відстань від кордону з Росією до кордону зі Словаччиною. Ідея Олі, яку підтримала Настя, стала реальністю, втілившись у проект "Inside of living". За плечима - 93 дні шляху, десятки міст, сотні сіл, тисячі фотографій, а також безліч цікавих зустрічей, людей та історій. Зносили по парі сандалій і по парі кросівок кожна.

- Ми почали свій шлях 20 квітня, - розповілидівчата - Спочатку було важко і морально, і фізично. Доводилося налаштовувати себе, що ми всі зможемо. Звичайно, підбадьорювали рідні та близькі. А потім просто втягнулися: вже з закритими очима могли зібрати й розібрати намет, рюкзак.

Свої пригоди дівчата кожен день описували в блогах і соцмережах. За весь час подорожі вони практично жодного разу не крокували удвох - постійно хтось приєднувався. То на два дні, то на десять, але завжди було з ким розділити емоції та враження. А оскільки компанію мандрівницям становили в основному молоді люди, то дівчата дозволяли собі трохи розвантажити свої рюкзаки. Хоча стабільно кожен день несли за спиною по 18 кг.

- Уже не пам’ятаю, на який день, але ми практично відмовилися від косметики, - говорить Настя. - Здавалося б, скільки там тієї косметички, тим не менше - вага. Вирішили залишити лише маленьке дзеркальце і гребінець.

- Важко було щодня перебувати в одному і тому ж одязі, - зізнається Настя. - Ми, звичайно, запаслися майками-футболками, але в квітні, коли ми почали свій похід, було холодно, і не завжди була можливість випрати-висушити. Половину одягу я після повернення викинула. А ще накупила собі спідниць-сарафанів, оскільки за три місяці штани жахливо набридли!

Дівчата ночували в основному в наметі, самі готували собі їжу, запасалися водою. До побутових незручностей швидко звикли. До того ж раз на десять днів влаштовували собі вихідний: зупинялися в якому-небудь готелі, відпочивали, приводили себе в порядок.

Маршрут пролягав не трасою, а селами. Так що завжди знаходилися бажаючі поспілкуватися зі "мандрівницями". Дітлахи, дізнавшись, скільки днів дівчата йдуть пішки, приймали їх за героїв і обов’язково хотіли з ними сфотографуватися. Дорослі ж реагували по-різному.

- Коли ми говорили, що йдемо вже 50-й день, то нам не вірили, - розповідає Оля. - Питали: а чого ви тоді так добре виглядаєте? Хоча як нам виглядати: закатованими і виснаженими? Ми ж на свіжому повітрі, навколо - чудові краєвиди. Хіба можна при цьому виглядати погано?

Деякі ж дивувалися, мовляв, навіщо і для чого вони все це затіяли. Проте практично всі намагалися допомогти.

- Бабусі пригощали нас медом і молоком, - посміхаються дівчата. - Давали картоплю, а ще гречку. Ми носили цю гречку на собі цілий тиждень, поки не приготували.

Оля з Настею зізнаються, що їм по-справжньому щастило. Наприклад, заходили кудись випити кави - починався дощ, закінчували пити каву і потрібно було йти далі - дощ припинявся.

У Заваллі (Хмельницька область) на базі спелеологів проводжати дівчат у подальший шлях зголосилася місцева "охоронниця" - Маруся. Собака, пробігши разом з ними добрий десяток кілометрів, все ніяк не хотіла залишати нових друзів.

- Ми вже подзвонили на базу, говоримо, що ніяк не можемо її відігнати, - згадує Настя. - А нам кажуть, мовляв, нічого, вона сама повернеться.

У підсумку Маруся пройшла разом з дівчатами 27 днів і аж 700 км. Настя і Оля хотіли було забрати її до себе в Дніпропетровськ, але чотирилапа подружка за час шляху помітно округлилася. Коли стало зрозуміло, що Маруся скоро обзаведеться потомством, вирішили залишити її у друзів-спелеологів, які пообіцяли доглянути за нею і повернути на колишнє місце проживання.

- А 10 липня в Старій Гуті до нас прив’язався ще один песик - Тузя, - розповідають дівчата. - Це така добра собака - не передати. Вони з Марусею дуже подружилися, носилися по Карпатам такі щасливі. Потім ми вирішили прилаштувати його в добрі руки. Вибрали день і в одному селі ходили від двору до двору, пропонуючи вірного друга. І знайшли дівчинку, яка погодилася взяти його до себе.

З настільки тривалої подорожі головне, що винесли для себе дівчата, - це те, що будь-яку мрію під силу виконати. Ще кажуть, що відкрили не тільки прекрасні місця рідної України, але і себе знайшли,і якусь внутрішню гармонію.

- А може, ще й любов трапилася?, - питає автор.

Оля загадково посміхається і мовчить, а Настя зніяковіло киває головою. Але говорити на цю тему мандрівниці не хочуть.