Як живуть волохи у закарпатському Порошкові
Близько 2 тисяч волохів проживають у селі Порошково Перечинського району на Закарпатті. Це найбільше поселення етнічної меншини в Україні. Загалом їх нараховують з 6 тис осіб. Мешкають в одинадцятьох селах Перечинського, Свалявського, Ужгородського та Мукачівського районів Закарпатської області. Місцеве населення часто називає волохів ромами, вони ж себе - румунами.
"Удома говорю румунською і вважаю себе румуном, – говорить староста порошинських волохів Василь Горват. – Коли питав у батька: "А звідки ми?", він відповідав, що його батько і дід тут народилися. Тільки це знаю".
Волохи майже не ведуть присадибного господарства, рідко здобувають повну середню освіту.
Табір волохів у Порошково розташований по сусідству з подвір’ями українців, за кілометр від центру села. Поруч є табір ромів. Що п’ять хвилин по бруківці торохтить дерев’яний віз, запряжений парою коней. Їх тримає більшість волоських родин. На табір приходиться 200 коней.
"З українцями не маємо проблем. Все добре. Хіба що бувають проблеми з травою. Коли наші її косять у неналежному місці, щоб давати коням. У міліцію на наших скаржаться може раз на місяць, – додає староста. – А так меншина, як меншина. Працюємо, ходимо у Тернопіль, у Львівську область, Київ, навіть у Москву. 60-70 відсотків дітей відвідують школу".
Порошково має найбільшу школу в районі. До неї ходить 900 дітей. Половина – діти з волоського та ромського таборів. Кількість першокласників постійно збільшується через високу народжуваність.
"Минулого місяця народилося 17 дітей у волохів. Майже щороку приріст дітей збільшується на сто осіб, – розповідає секретар сільської ради Ганна Василівна. – Табір виріс через виплату грошей на новонароджених. 18 років, а у неї вже п’ятеро дітей. Наймолодшій рожальниці було 12 років. За статеві стосунки з неповнолітніми мали би притягнути до кримінальної відповідальності. Але у них не діють закони. Хоча з українськими паспортами усі ходять. Соціальні служби контролюють переважно витрачання державних грошей".
В Порошково волохи займаються вирубкою лісу на продаж, в інших місцях займаються човниковою торгівлею і сезонним заробітчанством в інші регіони. Працюють фактично з малку.
"Їхній менталітет ламається. Стали ходити до школи, – говорить сільський голова Юрій Касинець. – З іншого боку, раніше більше намагалися заробити працею - орали, наймалися валити ліс. А зараз живуть на виплати на дітей. З’явилося більше часу".