Закарпатка Ірина Галай розповіла про свої перші кроки на шляху до найвищої вершини світу

Мукачівка Ірина Галай, яка збирається підкорити найвищу вершину світу – Еверест, що в Азійських Гімалях, розповіла про те, як вона подолала першу вершину на шляху до фінальної точки.

"У той час як українці готувалися до травневих свят, пекли паски і маринували м’ясо на шашлик, в планах нашої команди був марш-кидок до Північного сідла. Нам треба було освоїтися на 5800 м в мідл-кемпі, а потім загартуватися в передовому базовому таборі на висоті 6400 м. Ці висотні позначки далися мені легко, за внутрішнім відчуттям було комфортно, але було б нерозумно сперечатися з технікою безпеки – висоту потрібно набирати поступово. Час від часу Віктор Бобок пригальмовував мене, щоб не захоплювалася і робила маленькі кроки, а також вимірював рівень кисню в організмі.

Щоб піднятися на Північне сідло і опинитися на висоті 7000 м, потрібно за допомогою Жумар здолати крижану 300-метрову стіну. Дертися доводиться практично по вертикалі. Це був найцікавіший день експедиції, але і найскладніший. Я люблю елементи скелелазіння. По суті, піднявшись на сідло, опиняєшся на фінішній прямій до піку. Далі до вершини все пішки, але головна складність – висота.

Для більшості альпіністів-любителів підкорення Північного сідла є кінцевою метою, після чого вони повертають назад. Перебування на такій висоті для багатьох стає нестерпним, і чим швидше людина покине цю висоту, тим краще для нього. Але і цю висоту можна вважати великим досягненням – звідси відкривається нереальний вигляд, від якого захоплює дух в прямому і переносному сенсі слова. Тут небо темно-синього, майже зловісного кольору, і здається, ніби саме тут закінчується небо і починається космос.

Але для мене це черговий перевал. Ту ніч я провела на Північному сідлі, на висоті 7000 м, і ми були перші в цьому році, хто заночував тут – тільки наш намет і все. Я спала як немовля в колисці, але в моєму випадку гірська хвороба проявилася у вигляді повної відсутності апетиту. Я не змогла навіть печиво в себе засунути. Пила лише солодкий чай. Довше однієї ночі залишатися на сідлі не має сенсу, потрібно опускатися назад в табір, щоб відпочити і відновити сили. Хоча я планувала провести експеримент і зганяти на Сідло ще раз без використання перил: з льодорубом і "кішками".

Вже хочеться на вершину, але прогноз не радує. Передають сніг. Та й перила на вершину ще не провисли (цим займається китайський спецзагін, але через погодні умови і сильний вітер вони не ризикують туди лізти). Так що якщо китайці не провисання перила, я піду сама (жарт). В запасі ще два тижні. Сподіваюся, дух Джомолунгми (Евересту) вгамується і пустить мене до себе в гості", – стверджує Ірина Галай.