Киянам поставили питання "Що Ви знаєте про Ужгород?": відповіді здивували

Сакури, Липова алея, авто на словацьких номерах та сміття на вокзалі. Так кияни відповідали кореспонденту видання на запитання «Що Ви знаєте про Ужгород та з чим він у Вас асоціюється?».

Хрещатик. Майдан Незалежності. Вулиця Героїв Небесної Сотні. Десятки киян у своїх справах: хтось насолоджується краєвидом із даху «Глобусу», хтось чимдуж мчить на обід у «МакДональдс», а хтось, прогулюючись Хрещатиком, говорить про Ужгород.

Олександр

Перший наш герой, пан Олександр, відпочиває, сидячи біля непрацюючого фонтану разом зі своєю жінкою. Каже, щойно повернувся із Ужгорода:

«Щойно потягом повернулись із Ужгорода. Знаєте, важко ділитись враженнями ось так відразу. Потрібно прийти додому, «розкласти усе по поличкам». Розумієте, багато історичних назв, дат, які нелегко запам’ятати. Але взагалі – Ужгород надзвичайно сподобався. Підкупило те, що місто береже свою історію, зокрема, пам’ятки архітектури. Чимало будівель не втратили із плином історії свого вигляду. Дуже сподобалась набережна. Тільки не згадаю її назву. Можна спокійно прогулятись, посидіти, милуючись краєвидом річки. Хороші спогади після себе залишила й філармонія. Ми з жінкою слухали там орган. Були також у музеї побуту українського народу, у замку… Стосовно поганого. Не завадило б вашій міській владі навести порядок біля вокзалу: як залізничного, так і на автостанції. Зрозуміло, що проблем більше, але ми встигли побачити тільки цю. А у цілому, Ужгород дуже сподобався! Нормальний «городок». Гарно, організовано, хороші екскурсії».

Джордж

Після вичерпної відповіді пана Олександра прямуємо далі. Неподалік на бетонній плиті сидів самотній чоловік. Підходимо зі своїм запитанням: «Що ви знаєте про Ужгород?» У відповідь отримуємо: «Idon’t speak Ukrainian» (я не розмовляю українською – ред.). Згадавши шкільні уроки англійської, все-таки ставимо ключове питання про наше місто. Іноземець, повівши плечима, сказав: «Perhaps it’s in Hungary?» (можливо, це в Угорщині – ред.). Досхочу насміявшись, йдемо далі.

Дмитро та Володимир

 Вирішуємо змінити маршрут. Йдемо Хрещатиком. Нашу увагу привертають двоє хлопців, які гучно сміються. Кияни Дмитро та Володимир знають про Ужгород небагато. Розпочинає Дмитро: «Ну, чесно кажучи, це складне запитання. Ужгород – місто західної України. Чув ще про сакури. Здається, це дерева, які красиво цвітуть. Багато туристів їдуть в Ужгород, аби подивитись на це. На жаль, більше нічого не знаю…» Товариша підхоплює Володимир: «Я ще знаю про Липову алею. Вона, якщо не помиляюсь, найдовша у Європі». Пообіцявши якось приїхати в Ужгород, хлопці продовжують говорити про своє й гучно сміятись.

Руслан та Микита

 Хрещатик вражає ужгородця своєю масштабністю, рухом, життям, яке вирує всередині вулиці. Із цього мікросвіту вирізняються двоє молодиків у військовій формі. Руслан та Микита, наші наступні опитувані, воїни ЗСУ України. Хлопці кажуть, що в Ужгороді не були, тож знаннями про місто похизуватися не можуть.«Ми думаємо, що відповідь «це місто на заході України» вас не влаштує», – з гумором відповідають хлопці.

Ігор та Марина

Тож ідемо далі. Пекуче сонце змушує нас спуститись у «підземку» і перейти на інший бік вулиці. Тут, у затінку, на завищеному бордюрі, сидить пара закоханих, Ігор та Марина. Покладаємо на них надії. Можливо, вони знають щось цікаве про наше місто. «Це місто в Україні! Ми все-таки більше можемо розповісти про Київ (сміються)». З позиції ужгородця важко спостерігати за тим, що українці майже нічого не знають про наше місто.

Руслан та Євген

 Останньою надією стали двоє чоловіків, які йшли Хрещатиком. Ось що Руслан та Євген сказали майже в один голос: «Це місто, де майже усі машини на словацьких номерах?»