Закарпатські босоркані і босоркуни: звідки вони взялися і в якому районі їх найбільше?

Закарпаття з давніх-давен вважається краєм містичним і загадковим. Гори ж – це завжди таємниця між людиною і природою, стихіями і непізнаним. Тож як же в такому фантастичному куточку без відьом… тобто, без босоркань.

Живуть босоркані майже в кожному населеному пункті Закарпаття. Зовні вони нічим не відрізняються від звичних людей. Найбільше серед них, звісно ж, жінок… Хоча бувають і чоловіки – мольфари, або віщуни, заклинателі погодних явищ або тварин, передусім змій.

Із одним із них виданню навіть вдалося поспілкуватися.

«Магією я зайнявся після смерті дружини, – каже Василь Попович  із Хуста. – Тоді мені було 52 роки. Зараз – 86. Правда, моя бабуся була знахаркою і деякі знання я отримав від неї з самого дитинства. Та стосуються вони здебільшого травництва і лікування людей. Тепер займаюся переважно передбаченнями. Справа в тому, що моя Тетяна потрапила в ДТП. Я відчував того дня, що їхати їй не потрібно. Пробував перепросити, але вона не слухала. Загинула на місці. Автомобіль, у якому вона знаходилася, зіткнувся із вантажівкою. Два роки у мене була депресія. А далі – почав шукати відповіді на питання, які давно не давали спокою. Інтуїція ж мене ніколи не підводила. Отже,  я вирішив, чому б не чому використовувати цей дар заради блага інших».

До пана Василя зараз приїжджають охочі дізнатися  свою долю з інших областей, навіть з Угорщини та Чехії. Правда, казати їм гірку правду іноді дуже непросто.

«Я передусім питаю людину, чи хоче вона дійсно знати те, що має бути, адже потім вона прогнозує себе сама на успіх чи неуспіх. Якщо отримую згоду, розповідаю. Якось у мене був випадок, коли людина не хотіла чути правду і трапилась трагедія», – запевняє чоловік.

Взагалі кажуть, що відьом у Закарпатті найбільше в Хустському районі. Чому так – невідомо. Можливо, гори тут не такі? Проте нам вдалося телефоном зв’язатися  і з босорканею з Тячівського району.

«Найбільше обрядів виконується зовсім не перед ніччю на усіх святих. Набагато ряснішим на традиції є Різдво. Взагалі зимовий цикл – це суцільне ворожіння. Крім того, пасхальні свята також супроводжує ряд  обрядових дійств. Вони  були відомі ще в дохристиянські часи. Якщо ж мова йде про осінь, то наші сучасники досі нерідко чаклують на Покрови. І це  зовсім не ті дівчата, які хочуть вийти заміж. Є обряди й на багатство, і на здоров’я,  і на захист від темних сил. До речі, найчастіше клієнти звертаються саме для того, аби підправити здоров’я, або стати матеріально незалежними» – ділиться думками пані Ольга.

Між іншим, ставлення закарпатців до босоркань нині, як і два-три століття тому різне. Одні їх засуджують, інші – до них звертаються…

«У нашому селі є такі відьми, що навіть маги із «Битви екстрасенсів» відпочивають. Можуть довести людину до смерті. Якось до однієї з них звернулася моя знайома. Від неї суперниця відбила чоловіка. Жінка ж хотіла повернути благовірного в родину. Але сталося непередбачуване. Він – не захотів кидати вагітну коханку. У  результаті – за тиждень змарнів і за місяць помер. А такі речі, як відібрати в корови молоко, або знищити худобу нині, у ХХІ столітті, взагалі нікого не дивують», – запевняє рокосівчанка пані Світлана.

Також люди кажуть, що босоркані вміють впливати на сили природи: нагнати засуху, грозу, або навпаки – дощ, вітер, сніг… і не обов’язково у них повинен бути чорний кіт біля ніг та скляний шар або колода карт у руках.

Звідки в нашій області взялися відьми – точно ніхто не знає. Але багато хто  говорить про так звані місця сили. Одним із них є й відоме на всю Україну Синевирське озеро.

Зокрема, про це у книзі «Легенди та перекази Міжгірщини» згадував фольклорист Іван Хланта спираючись на розповіді місцевих мешканців.

«Легенди та перекази належать до найдавніших жанрів народнопоетичної творчості. Почали вони своє існування ще на тій стадії розвитку суспільства, коли людина не могла пояснити собі походження тих чи інших явищ природи, коли в зв’язку з ними в її уяві виникали різні понадприродні сили, діяли чаклуни, чорти, відьми. Тому й побутують у народі такі легенди, як „Чорт дурить подорожніх”, „Як чорта виганяли” та ін.», – наголошує автор.

Надзвичайно цікаво про відьом розказує відомий поет, лауреат премії імені Тараса Шевченка  Петро Мідянка.

«Босорканями детально займався наш земляк  Федір Потушняк. Ознакою босоркані був хвіст між сідальницями. Найпоширеніші були ті, що відбирали в корів манну, жирність і обсяг молока. На Благовіщення закопували в купиння вузлики, на Юря вибирали й давали коровам. Босорканями вважали ворожіль і баїль. Останні замовляли змію, наприклад. На Гуцульщині це була гаддєрка», – ділиться думками пан Петро.

Взагалі побутує думка, що відьми люблять збиратися на лисих горах… а їх у Закарпатті достатньо в кожному районі. Що ж стосується привидів, то вони у нас «живуть» у кожному замку. Навіть біля руїн тих фортець, від яких збереглися лише мури.

Звісно, традиційне християнство засуджує різні магічні дії, культи і радить у всьому сподіватися на Бога. Але ж, як кажуть, кожному дається за вірою його… тож кожна людина сама вибирає для себе власну модель взаємин  зі світом.

У будь-якому разі, краще справді вірити у щось добре, позитивне, світле і більше покладатися на себе, ніж на темні сили… і сторонню допомогу невідомо звідки.