На Мукачівщині у теплицях селян уже дозріли свіжі прянощі
Ще на початку січня, коли морози надворі тріщали, жителька села Дерцен, що на Мукачівщині, Каталін Імреївна посіяла у теплиці грядки з кропом, петрушкою, базиліком, кінзою та салатом. Висадила й грядки із цибулькою. А тепер під плівкою у господині справжня весна. Рівненькими рядочками зелень простягається від краю до краю. Майже щодня пенсіонерка привозить свіженькі прянощі на базар. Клієнтів, звісно ж, не бракує, бо у таку пору ніхто не відмовиться від свіжих пахучих вітамінів.
І таких, як пані Каталін, у цьому угорсько-мовному селі багато. «Є у нас й такі, що мають не по одній, як ось у мене, а по кілька теплиць на городі, – зауважує ґаздиня. - Це нині дуже вигідна справа. Ми б охоче вирощували не тільки зеленину, а й помідори та огірки, однак дозволити собі опалювати теплиці газом нині ніхто не в змозі. Не напасешся і вугілля та дров». Є у теплиці й буржуйка, однак її стара ґаздиня затоплює лише тоді, коли надворі великий мороз. Спалює різний мотлох, сміття, вербові прутики та гілки, які припасла ще восени. «Добре, що вже зараз холоди відступили, – радіє селянка, – то я рідко розпалюю «кальгу». «А я на базарі ніколи не стою, – зауважує ще один дерценський селянин Берталон Густавович. - У мене укладена угода з власником мережі ресторанів та кафе в райцентрі. Вожу зелень і на сусідню Свалявщину в санаторії. Займатися зелениною – надзвичайно вигідна справа. За три роки цього, мовити б, бізнесу я зміг купити своїй старшій доньці «Шкоду Октавію».
Допомагаю й онукові, який «гризе» граніт науки в угорському Дебрецені. Культивувати прянощі я навчився давно. Досвід перейняв у своїх родичів у Ніредьгазі, які займаються цією справою уже понад півтора десятка літ. Перед висіванням рослин землю добре удобрюю перегноєм, тоді їм тепло, вони швидше ростуть, не хворіють та не є кволими. А ще купую в будівельних супермаркетах торф та мінеральні суміші. Зазвичай під час росту зелень більше не підживлюю. За місяць із малесеньких зерняток вимахують чималі кущики. Ось подивіться лишень на ці величенькі головки салату. Однієї такої вистачить для двох чоловік. Часто потрібно поливати кріп, бо ця рослина потребує багато вологи, а от коріандр, на відміну від інших прянощів, любить підживлення, тому до води додаю коров'ячого гною, а ще краще пташиного посліду. У десятилітрове відро з водою всипаю з півкілограма цих добрив і залишаю, щоб добре накисло, а тоді вже перемішую. Від цього він відмінно росте і набирається сили. Коли зелень трохи підніметься, ми разом з дружиною проріджуємо її, бо густою вона слабо росте. Якогось особливого догляду зелень більше не потребує. Збуваючи її зараз, можна добре вторгувати. Маленькі пучечки зелені коштують по дві з половиною гривні. Я не розумію тих сільських людей, які нині не обробляють землю, а чекають на державу, скиглять, що малі пенсії і їм катастрофічно бракує грошей. Пенсії у нас дійсно малі, але є чимало інших способів заробити копійку. Не докладаючи надвеликих зусиль, на цьому «зеленому» бізнесі ми з дружиною, мовити б, «піднялися». Нам зараз нашого заробітку вповні вистачає, допомагаємо навіть дітям та онукам. Після прянощів посіємо розсаду. її буде досить для нас, наших дітей, а більшу частину продамо на базарі. Дуже наприкінці червня, на початку липня у нашій невеликій теплиці достигнуть червоні помідори. У вересні знову висіваємо прянощі, котрі в листопаді та грудні відвезу в заклади громадського харчування, щоб мукачівцям та гостям міста покращити смак страв свіжою зеленню. Насіння ніколи не купуємо, бо маємо досить свого. На зеленому базарі навесні дружина його збуває, це також одна із статей наших доходів».
Віталій Пумпинець