24 години на добу, 7 днів на тиждень або як воно бути журналістом

Щороку працівники будь-якої сфери відзначають свій професійний день6 червня. Не винятками є й журналісти. Їхнє професійне свято щорічно припадає на 6 червня. Та цього літнього дня працівники медіасфери не лише відпочивають, а й продовжують повідомляти суспільству останні новини краю, країни та світу.

Декого з них читачі, слухачі, глядачі добре знають. Вони впізнають професійний почерк журналіста, коли читають публікацію у газеті чи інтернет-виданні; з першого слова впізнають такий звичний голос у радіо, яке щоранку слухають, їдучи на роботу; добре знають, як виглядає улюблена ведуча новин на каналі, який дивляться уже не перший рік. Однак, є й чимало журналістів, які залишаються, як кажуть працівники ЗМІ, поза кадром. Але від цього їхня роль в інформуванні суспільства аж ніяк не зменшується. Адже один у полі – не воїн. Для досягнення результату повинна бути хороша командна робота. Саме від команди залежить, яким вийде кінцевий медіапродукт, чи захочуть його купувати, чи краще оберуть щось інше.

Інтернет-видання «PMG.ua» хоче привітати усіх представників засобів масової інформації, зокрема закарпатських. Ми знаємо, яку нелегку роботу ви виконуєте щодня. Адже журналістика – це не з 9 до 18 години. Журналісти залишаються журналістами 24 години на добу, 7 днів на тиждень.

Бути журналістом – це не професія, а покликання. Тому інтернет-видання «PMG.ua» вирішило запитати колег-медійників, як вони бачать себе у журналістиці та як бачать журналістику в собі.

Катерина Можаєва, шеф-редактор телеканалу «Перший кабельний»:

«Журналістика для мене – це перш за все свідомо обрана стежка, життєва позиція і можливість знати більше. Вона навчила мене керувати своїми думками, висвітлювати події так, як я вважаю за потрібне і врешті вона допомогла мені у вивченні української мови, якою я тепер спілкуюся навіть краще, ніж російською (сміється, – Авт). Вважаю, що журналістика – це моє невеличке досягнення. Звичайно, досягати ще є чого і вчитися ще є чому, але певний старт у мене вже є. У роботі журналіста, як і в будь-якій професії, завжди є вибір, і ним потрібно вміло скористатися. Користуючись нагодою, хочу всіх колег привітати з Днем журналіста і побажати, аби після кожного свого матеріалу: чи то відео, чи то аудіо, чи то друкованого, Ви чули лише позитивні відгуки, похвалу і подяку. Однак не забувайте, що і критика робить нас лише сильнішими! З Днем журналіста!».

Петро Поліха, заступник головного редактора газети «Новини Закарпаття»:

«Для мене журналістика – це випадковість, спосіб життя, спосіб мислення і спосіб заробітку. Чому випадковість? Бо за фахом я історик. У журналістику я потрапив випадково, оскільки дописував і висвітлював політичну тематику. Це й спосіб життя, оскільки завдяки журналістиці я весь у роботі. Немає ні дня, ні ночі, немає вихідних. І вже через деякий час на світ стаєш дивитись лише через призму журналістики, оскільки роздумовуєш, наскільки та чи інша тема цікава, і як її можна подати читачеві. Ну і звісно, це є способом заробітку, адже робота в газеті – це єдине моє заняття, яке приносить прибуток».

Олександр Шершун, ведучий радіо «Світ ФМ»:

«Журналістика для мене – це можливість голосно говорити про важливі речі. Причому вони мають бути важливими не лише для всіх, а й для себе. Тому якщо слухачі відгукуються на те, про що я говорю, значить моя робота недаремна, а слухач отримує не лише корисну інформацію, але й задоволення від почутого. Мені приємно, що знайшовся той слухач, який активно не боїться висловити свою думку в ефірі».

Евеліна Гурницька, журналіст друкованих та онлайн-видань:

«Журналістика дарує мені щоденні відкриття. Мабуть, у цьому її найбільша цінність для мене. А ці відкриття я передаю іншим. Журналістика – це люди, про яких ми, журналісти, можемо розповісти. Люди, які щодня змінюють світ, вигадують щось нове і цікаве. Журналістика – це постійне самовдосконалення і розширення горизонтів. Журналістика дарує знання з різних сфер, примушує заглиблюватися у науку, тенденції, процеси. У журналістиці неможливо зупинитися. Якщо ж це відбулося, то це вже не журналістика. Журналістика – це постійна зміна, це новий фокус, погляд. Журналістика допомагає і розкриває. Ти пишеш про людей, розкриваючи їхні потнеціал і можливості. Описуєш  неймовірні місця, чим спонукаєш інших більше подорожувати. Ти занурюєшся у соціальні проблеми, відтак твої тексти мають дієвість. Я часто кажу собі "досить", мовляв, мені достатньо приватних проектів та блогу. Але класична журналістика не відпускає. І я цілковито у ній».

Ірина Крупко, журналіст «21-го каналу»:

«Журналістика – це рух. Причому рух постійний, активний і виснажливий. Якщо ти не виснажений нашою роботою – отже немає руху, а, відповідно, і журналістика вже не та. Але оте «виснаження», насправді, хороше і не таке тотальне, просто воно є. Так, у кожній роботі. А щодо руху в журналістиці  – це постійна динаміка: зміна подій, облич і проблем. Це постійний пошук тем, – бо якщо ти вже «заліз у журналістику», якось вимкнути оту кнопку пошуку тем у голові вже неможливо. Ти постійно щось шукаєш, навіть уві сні. Близькі та рідні мають звикнути до тебе, такого «журналіста», такого, який постійно поспішає, такого іноді навіть занадто допитливо-зацікавленого, і такого, не буду гріха таїти, часто змореного. Але якщо ця втома приємна – значить є результат, значить недаремно, значить – це твоє».