Руїна...

Минув  рік, як загинув Андрій Кузьменко, більше відомий як «Кузьма Скрябін». Людина, чия творчість колись потрапить у підручники. Голос важкої, переломної епохи.

Згадаймо дещо з того, що Кузьма прагнув донести людям. У нього є цікавий кліп, актуальність якого постійно зростає. Відеоряд є зйомкою під час простих подорожей дорогами нашої країни. Подібні кадри бачив кожен; дивлячись їх, розумієш, що проблеми у нас одні й ті ж незалежно від того, де саме в Україні ти живеш.

Гнітюче? Можливо. Особливо, якщо порівняти з тим, як все гарно впорядковано вже за декілька десятків кілометрів від нашого міста. Там, де люди живуть як люди – за кордоном.

Що ж нам заважає? Чим ми так зачаровані, що не можемо ніяк вийти з вадового кола безладу і бідноти?

Чому в нас що не вибори – то граблі? Чому обрані не виконують обіцянки, чому стає все гірше й гірше, хоча обличчя десь там нагорі весь час міняються?

Справа в тім, що ми весь час обираємо одне й те ж – чекати виборів, де можна проголосувати за чергову надію на месію. І знову обламатися. Тому що саме цей момент свідомості нас і відрізняє від більш розвинутих сусідів. Там ніхто не чекає на вибори. Там люди твердо знають, що надія без власної роботи – це все одно, що чекати яблука з дерева, яке має впасти прямісінько в рот.

Уявіть собі, ніби раптом з`явився мегакрутий добрий цар, котрий вмить підняв економіку, злочинців відправив на нари, поремонтував дороги і ще й повернув усім вклади ощадбанку по тодішньому доларовому курсу. Тепер згадайте відео з кліпу Кузьми і інші подібні картинки, які бачимо щодня на власні очі, виходячи за межі помешкання. Подумайте, скільки років треба навіть мегакрутому царю, щоб привести все в мінімально пристойний стан.

Ми живемо, як у коконах із фільму «Матриця», занурившись у дивани й комп`ютерні крісла, підключені вайфаєм і дротами до фейкової реальності, котру показує телевізор і інтернет. Ми дивимося шустерів, перебираємо політиками на виборах, бо впевнені - колись прийде добрий цар. Ми віримо й чекаємо. Доки чекаємо – все навколо іржавіє й розпадається, але ж то не біда, прийде цар і наладить.

Саме тепер, коли добре видно, що народ не цікавий нікому, що нізвідки чекати подачок чи неочікуваних милостей, час діяти. Треба навести лад. Тільки не пробувати при тому видертися нагору й почати процес із верхівки – чим це закінчується, наразі бачимо всі. Зміни повинні починатися знизу, з кожного, хто читає ці рядки.

Кузьма у пісні порівнює, як живуть французи чи ісландці, і як - ми. І що ми хочемо жити, як вони. Тільки от чи усвідомлюємо, скільки для цього потрібно зусиль? Мало просто ходити на роботу й платити податки. Якщо любимо свою землю – треба допомагати їй і крім того.

Якби наша обшарпана й іржава автобусна зупинка з відеокліпу раптом опинилася посеред села в європейській глибинці, і до того ж разом із нашими пузатими чиновниками замість їхніх – що б зробили європейці, прості люди? Чи стали б вони сваритися між собою по кухнях і барах, хто в цьому винний? Чи напилися б із великого горя? Чи може чекали б наступних виборів, щоб хтось прийшов і щось там вирішив?

Швидше за все, європейці за тиждень пофарбували б і привели до ладу ту зупинку самі. Тому вони і європейці.

Звісно ж, це не значить, що ми всі повинні піти фарбити автобусні зупинки. Це було б безглуздо. Є непочатий край інших справ. Кран протікає, протяг із вікна, обшарпаний поріг, брудні бордюри коло під`їзду. Пиво, горілка, бари. Сварки в сім`ях, замкненість людей самих у собі, недружелюбність. Жадібність, лінь. Це все – питання, які не вирішить жоден цар. Але їх може вирішити кожен по мірі власних сил.

Хто більш-менш облаштував власні домівки й сім`ї – може переходити на наступний рівень. Шукати таких, як сам, щоб об`єднатися для подальшої роботи. Допомагати одне одному, підтримувати бідних. Спільними зусиллями вирішувати проблеми, непереборні самотужки. Тільки так маємо шанс зберегти себе як суспільство, не виродившись у примітивну, пустоголову популяцію наївних скигліїв і полум`яних промовців.

Будуть чи не будуть нові вибори цьогоріч – неважливо. Якщо знову наступити на граблі й чекати дива – потрапимо в нову прірву, котру можемо не пережити як держава і народ.  Треба вже сьогодні йти європейським шляхом і щось робити. Навести лад у власних душах, забути суперечки в сім`ях і поза ними, дбати про слабших і робити добрі справи.

Чи зможемо ми? Відповідь проста.

Подумайте, що можна сьогодні замість вечірнього лазіння по інтернету покращити у власному житті. Що можна встигнути за тиждень чи за місяць. І просто зробіть це.

Якщо кожен покладе свою маленьку цеглину – руїна відбудується.