Неаполітанські контрасти, або До побачення, Італіє!
Перлина біля берегів Тірренського моря викликає неоднозначні відчуття і розгадати сутність цього міста вдається не кожному.
Так вже трапилось, що доля подарувала мені можливість за короткий проміжок часу у вересні двічі побувати в столиці Сицилійського королівства (так іменованого у 1266 році за правління Карла Анжуйського) – місті Неаполі. До речі, містяни досі згадують ті часи, як найкращі сторінки в історії країни. Сьогодні ж Неаполь представляє з себе центр регіону Кампанія. Місто розташоване в 190 кілометрах на південний схід від Рима та займає третю сходинку за кількістю жителів в Італії, поступаючись лише столиці та Мілану. Це місто сповнене протиріч, воно здається нам близьким по духу та менталітету людей і одночасно далеким і незрозумілим.
На виході з аеропорту відчуваєш, що ти потрапив у справжню цивілізацію. Та це відчуття швидко покидає тебе по дорозі до центру мегаполісу. До сміття, яким просто переповнене місто. Складається враження, що до нього нікому немає справи. Згодом, вже походжаючи вулицями Неаполя, я помітив ставлення самих городян до чистоти.
Особливо вразила молодь, яка будь-які обгортки чи відходи викидає собі під ноги, незважаючи навіть на натовпи туристів, які крокують поруч. Взагалі, те що відбувається в місті зі сміттям, викликає, як мінімум, здивування.
Неаполітанці “винять” в цій ситуації мешканців сусідніх містечок, які “вперлись” і категорично забороняють владі приймати сміття з Неаполя. Автобус, що везе мандрівників вулицями старовинного міста, дає можливість відкрити нові цікаві “пейзажі”. Побиті вітрини, зачухані фасади будинків та графіті, які можна зустріти практично всюди, – безсумнівно насторожують. Почуття страху з’являється вже тоді, коли потрапляєш на центральну станцію міста – Гарібальді, яка просто кишить мігрантами та вихідцями з африканських країн. До слова, цей мікрорайон один з найбільш криміногенних. Складається враження, що грабування туристів в цьому районі – одна з головних туристичних “забав” та розваг, що придумали для себе місцеві.
Ситуація з біженцями та мігрантами в Неаполі на сьогоднішній день дуже плачевна. Влада, яка просто самоусунулась від вирішення цього питання, лише сприяє тому, щоб потік мігрантів збільшився. Зважаючи на цікаве географічне розташування, частина переселенців прибуває до Європи саме морем. Місто стало такими собі “воротами” в Європу і просто кишить мігрантами. Що цікаво, як пізніше зізнались у розмові вихідці з Нігерії, Синегалу та Еритреї, вони залишились в Неаполі і не поїхали далі через те, що тут… все дозволено. Фактично мігрант, що потрапляє сюди, отримує повну свободу дій. Частина пробує заробити гроші, продаючи різноманітний крам (на вулицях можна побачити сотні чорношкірих людей, які продають все, починаючи від палок для селфі і закінчуючи жіночими сумочками). Інші ж обирають крадіжки та пограбування. До речі, в Неаполі функціонує чимало центрів, які сприяють адаптації мігрантів, допомагають їм стати частинкою суспільства. Але, стандартно, така допомога є більше позірною, адже окрім мовних курсів та різноманітних розважальних заходів допомогти чимось конкретним більше не вдається.
Найбільша проблема, з якою зіштовхуються мігранти по приїзду сюди, – це відсутність робочих місць. Якщо на початку 90-х у місті працювали потужні фабрики та заводи, то нині все це давно в минулому і головним джерелом доходів мешканців є туризм. Заради справедливості варто відзначити, що неаполітанцям є що показати туристам. 448 церков, 52 музеї, 17 театрів, 7 замків, 3 вулкани, 5 островів, 18 бібліотек – це не весь перелік атракцій, які можуть привернути увагу туристів. До слова, якраз пам’ятки архітектури та природні дива в місті знаходяться в дуже привабливому стані. Завдяки фінансовій підтримці Європейського Союзу, всі ці об’єкти реставруються і підтримуються у належному стані. Про туристичну привабливість міста може свідчити і той факт, що, блукаючи вузькими вуличками Неаполя, турист може ненароком наткнутися на археологічні відкриття – старі вулички чи частини будівель з минулого, які обгороджені парканом. Через те, що під землею знаходиться ще чимало цікавих сюрпризів як для археологів, так і для туристів, то самий процес розбудови метрополітену в перлині Італії проходить дуже повільно. Будівельники постійно натикаються на “різноманітні історичні скарби”, через що доводиться заморожувати роботи. Розповідаючи про “нове місто”, а саме так перекладається з грецької назва цього населеного пункту, просто не можна не згадати про метро. В Неаполі воно особливе, таке не часто побачиш. Справа в тому, що кілька років тому місцева влада віддала станції метрополітену місцевим митцям, кожен з яких переробив їх в певному стилі. Важко передати відчуття, коли ти спускаєшся на ескалаторі вниз, а над твоєю головою дивовижні речі, починаючи від різних інсталяцій і закінчуючи оптичними обманами.
Головною ж родзинкою міста, як і країни загалом, є, звичайно, італійська кухня. Неаполь по праву вважають місцем народження найсмачнішої в світі піци. Підтвердженням тому, що піцу тут люблять і вміють готувати, може бути як мінімум той факт, що в місті працює понад 3500 піцерій. Цифра дійсно вражає. Неаполітанці звикли їсти піци багато і часто. Вони вживають її в різних комбінаціях, але безсумнівно “коронною” є піца “Маргарита”. Готують її в печі на дровах і вартує вона в середньому від 4 до 6 євро. При цьому власники піцерій знайшли спосіб як можна заробляти кошти не лише на піці. Якщо Ви, приміром, захочете поласувати цією стравою в закладі, то цілком ймовірно, що Вам доведеться заплатити за місце (в середньому вартість біля одного євро), а також чайові в розмірі 10 %, які включаються в чек. Окрім того, різноманітні пасти, лазаньї і, звичайно, сири та вино не залишать байдужими жодного туриста.
Відкрити для себе Неаполь – це питання не одного тижня, а якщо Ви турист, який хоче побачити більше за короткий проміжок часу, то варто не засиджуватись в одному місті. Так зробив і я, і за першої можливості відправився далі в пошуках цікавих місць та пригод. Зважаючи на те, що місто Сорренто знаходиться всього в годині їзди від Неаполя, не поїхати туди було б злочином. Думаю, що не знайдеться людини, яка б бодай раз в житті не чула ці мелодійні рядки: “Поздний вечер в Сорренто нас погодой не балует, вот и кончилось лето, до свиданья, Италия!”. Пісня Олексія Глизіна глибоко закарбувалась у моїй пам’яті і хотілось побачити на власні очі, що то за диво-місто, яке оспіване у шлягері цього виконавця. І побачене справді вразило.
В порівнянні з Неаполем Сорренто виглядає як справжня перлина біля моря. Чисті вулички, охайні фасади та нескінченний потік туристів. У цьому всьому натовпі час від часу чулися російська та українська мови. Наші земляки вже давно облюбували ці місцини через пишну середземноморську рослинність, свіже повітря, прозорість води, чарівну панораму моря, островів, Везувій і Флегрейські поля.
Місто з населенням близько 18 тисяч осіб, звичайно, ніяк не можна порівняти з майже мільйонним Неаполем, але кілька десятків кілометрів і така суттєва різниця в менталітеті, ставленні до всього, насправді, дуже здивували. Туристичне містечко вміло заробляє на гостях, які сюди приїжджають. Головною родзинкою Сорренто є лимони, з яких тут готують і традиційний для цього регіону напій – лимонний лікер “лімончело” та різноманітні цукерки,в яких одним з інгредієнтів обов’язково повинен бути цей фрукт.
У цьому місті на півдні Італії туристів люблять і на них завжди очікують. Щоправда, на відміну від пісенного образу Сорренто, нам здалося,що літо у цих краях не закінчується ніколи. Автоперевізники навіть створили спеціальні маршрути, за якими традиційно мандрівники з різних країн відкривають для себе Італію. З Сорренто автобус везе відпочивальників в Позітано та Амалфі. Ці два надзвичайно привабливі містечка дивують передусім своєю архітектурою. Будинки, збудовані на скелі каскадом, з першого погляду закохують у себе. Спускаючись до моря, туриста так і ваблять різноманітні вітрини з сувенірами, їжею та одягом. Пройти повз них вистачає сили волі лише в одиниць. І хоча ціни на продукти харчування в цих містечках вже суттєво «кусаються» – це не зупиняє туристів з усього світу.
Мандрувати півднем Італії можна фактично цілий рік. Теплий середземноморський клімат сприяє тому, що сезон купання триває майже 8 місяців, а зими дуже теплі.
Недарма Італію вже давно охрестили «Меккою» міжнародного туризму. В цій країні навчились заробляти гроші на туризмі і їх приклад для нас може бути вельми повчальним.