Про пам’ять і пам’ятки, культуру і вандалізм, або Чи винні кельти?

Про зникнення міні-скульптури кельта та культурну прірву між Ужгородом та Мукачевом.

На минулому тижні в Мукачеві – біля головного транспортного мосту неподалік вулиці Парканія було встановлено першу в місті міні-скульптуру. Симпатичний малесенький кельт, дуже схожий на одного з героїв популярного мультфільму про Астерікса і Обелікса, зручно «усівся» на перилах набережної Латориці. Зрозуміло, що ця невеличка фігурка, незважаючи на свої маленькі розміри, мала б стати ще одною «родзинкою» як для місцевих мешканців, так і для туристів та гостей міста.

Треба відзначити, що вибір «героя», який отримав пальму першості серед інших міні-скульптур, які планувалося встановити в місті над Латорицею, не був випадковим. Адже задовго до заснування древнього міста Мукачево, на цій землі з середини ІІІ-го до середини І-го століття до н.е. вже проживали племена кельтів. Про це багато кому відомо, але для тих, хто призабув, або й не знав, дозволю собі невеличкий екскурс в історію.

Найбільше на Закарпатті і найсхідніше у Європі кельтське поселення – унікальне городище (oppidum), відоме під назвою Галіш-Ловачка, було розташоване на околиці сучасного Мукачева на схилі гір Галіш (204 м) і Ловачка (306 м). Дослідники стверджують, що Галіш-Ловачка становила великий ремісничий центр, провідною галуззю якого була металообробка, навіть монети тут відливали. Тривале перебування кельтів на території Закарпаття відбилося у топоніміці краю, зокрема у наявності низки типово кельтських за походженням назв річок, в тому числі таких, як Латориця та Лаборець.

До речі, дехто стверджує, що «кельтський слід» залишився не тільки в топоніміці, але й у місцевих мешканцях. Мовляв, у жилах частини сучасних закарпатців тече частка і кельтської крові, а тому їх можна вважати прямими нащадками цих гордих племен, які неодноразово завдавали нищівних поразок могутньому в давні часи Риму. Згадайте хоча б відомий вислів про те, що гуси Рим врятували. Врятували вони його в 390 році до н.е. своїм гелготанням, яке розбудило римську сторожу під час нічного нападу галлів на Капітолій. Галлами римляни називали кельтів.

Щоправда, треба визнати, що гуси, які врятували Вічне місто, то все ж таки більше легенда, аніж історично встановлений факт. А ось справді історичні дані свідчать, що в ті часи кельти, які змогли пограбувати Рим у 386 р. до н. е. й спустошити Грецію у 279 р. до н. е., становили провідну військово-політичну силу у Європі. Після таких славних перемог кельти завітали вже на Закарпаття, де і заснували декілька своїх поселень. А вибили їх звідси приблизно у 60 р. до н.е. племена не менш войовничих даків.

Ось така історична передісторія сучасної історії, що приключилася з встановленою на набережній Латориці міні-скульптурою симпатичного кельта, який кує характерний кельтський меч, подібний до знайденого ахеологами в городищі-оппідумі Галіш-Ловачка.

А сталося те, чого ніхто навіть і не очікував – усього через декілька днів ця перша у Мукачеві міні-скульптура зникла з свого місця. Хтось просто по-варварськи відірвав її від перил набережної.

Оперативно зреагувавши на неподобство, мешканці Мукачева організували у соцмережах жваве обговорення інциденту. Всі в один голос засуджують дії зловмисників. І як же не засуджувати, особливо з огляду на те, що в сусідньому Ужгороді, який знаходиться всього в 40 км від міста над Латорицею, ситуація зовсім інша. Там на перилах набережної Ужа поселилася ціла купа подібних персонажів, і всі вони знаходяться на тому місці, де їх і встановили, – на відміну від славного міста Мукачево.

Чомусь в обласному центрі нікому навіть в голову не прийшло вчинити щось подібне. Начебто люди і там, і там живуть одні й ті ж, а рівень культури, виявляється, різний? Чому хтось створює і дарує сусідам (міні-скульптуру кельта Мукачеву подарували ужгородці), а хтось просто ламає. Бо так простіше і легше? Бо, як кажуть, ламати – не будувати? Звідки такі тенденції у поведінці деяких мешканців Мукачева? І до чого вони можуть призвести надалі?

На ці запитання один мій знайомий, схильний до скепсису, чи то жартома, чи то всерйоз відповів:

– А ти знаєш, як називали кельтів у стародавніх Римі та Греції? Варварами. Тобто, неголеними дикунами (від слова «барба» – борода). Тому, що нищили і ламали все, що цивілізовані люди створювали і будували. З тих пір нічого не змінилося. Принаймні в нас, у Мукачеві.

– Чому ж у Ужгороді тоді не ламають? – поцікавився я. – Люди ж там такі самі, як і тут.

– Тому що городище-оппідум був на території Мукачева, а не Ужгорода. Ось і залишився саме в Мукачеві кельтський «слід» у декого з їх нащадків, – відповів знайомий і філософськи додав: – Генетична пам’ять в дії, так би мовити. Варвари, одним словом…

А далі почав фантазувати. Якщо, каже, продовжити логічний ланцюжок, – а кельти в Європі просувалися з заходу на схід, – то наступним об’єктом варварської «уваги» їх місцевих нащадків мав би стати пам’ятник Кирилу та Мефодію, встановлений на площі Миру. Далі на черзі – скульптура сажотруса, за ним – пам’ятник живописцю Мігаю Мункачі. А там, по прямій, і до католицького собору зовсім недалечко… І не треба сміятися, бо зірку зі стели пам’ятного комплексу радянським воїнам біля самої Ратуші вже поцупили…

Захищаючи честь стародавніх предків-кельтів, я нагадав товаришу, що вони не тільки воювали й руйнували, а й, навпаки, ще будували і створювали. В тому числі і на Закарпатті. В тому ж поселенні Галіш-Ловачка крім помешкань для житла та господарських споруд знаходилися і працювали ковальські й ювелірні майстерні. Там виготовляли найрізноманітніші знаряддя праці, глиняний посуд, прикраси, зброю, монети та інші речі.

До речі, коли я почув про встановлення в Мукачеві міні-скульптури кельта, то зайшов у Вікіпедію, щоб більше дізнатися про цей давній народ. Довідався, що досягнення трударів-кельтів у різних сферах тодішнього життя (другий період залізного віку) отримали в археологічній науці свою власну назву – латенська культура. Її основними ознаками стали бронзові знаряддя, розвиток ковальського, ювелірного й інших ремесел, поява гончарного кола, вдосконалення техніки землеробства – винайдення залізних плужних лемешів, серпів і кос, а також виникнення оппідумів – розташованих на підвищеннях рельєфу укріплених племінних центрів, окремі з яких перетворилися в міста.

Про все це я і розказав своєму знайомому, додавши, що в зв’язку з цим пов’язувати кельтів з варварством і вандалізмом було б абсолютно неправильно.

– То, виходить, «славних прадідів великих онуки погані»? – чи то запитав, чи то констатував шевченковими словами мій товариш.

Я не знайшовся, що йому на це відповісти. Лише майнула думка: «Якщо кельтів відносять до латенської культури, то до якої культури віднести їх можливих нащадків, які по-варварськи зламали і поцупили маленьку скульптурку кельта?».