Віктор Грабар: "І цю повінь краси людям я роздаю…"

У робочій майстерні молодого мукачівського художника Віктора Грабаря музика – постійний гість.

Під звуки мелодій лягають на полотно мазки, що немов витанцьовують під пензлем майстра, творячи неповторний мистецький світ автора, – йдеться у статті в газеті "Панорама" від 3 лютого.

Серед пісень трапляються рядки пророчі, мало не автобіографічні:

«У таланта судьба нелегка,

У художника жизнь одинока.

Путь в столицу бывает далёким

Из затерянного городка».

Малювати Віктор почав скільки себе пам’ятає – чи не з дитячого садка. Навіть шкільне захоплення спортом не заважало юному баскетболісту продовжувати займатися улюбленою справою.

Разом зі своїми однокласниками Юрієм Варгою та Олександром Машкаринцем, які згодом стали фахівцями по вітражах та дизайну, Віктор Грабар продовжував торувати свою мистецьку стежину. Коли ж настав час обирати життєву професію, юнак подався у Львівський інститут фізкультури. Проте вже до третього курсу зрозумів – це не його. Ось тут довелося пригадати про своє малярське покликання і опанувати нову для себе справу – розпис храмів. І не де-небудь, а у сусідній із Закарпаттям Румунії. За кілька років набрався не лише неоціненного досвіду, а й збагнув, що розпис церков – це канони, рамки, які, на жаль, не залишають місця для творчості. Вирішив зайнятися станковим живописом, що був більше до душі, бо дозволяв експериментувати, вигадувати, творити.

Не маючи художньої освіти, Віктор творив не лише полотна,а й шляхом наполегливого самонавчання і самоосвіти – самого себе. На якомусь етапі шляхом самоідентифікації з’ясував – його дід Бийло-Адальберт також був художником і до нього не раз навідувався знаменитий згодом тезка Ерделі. А сам Адальберт Грабар їздив у Москву до свого іменитого однофамільця і за деякими припущеннями родича – всесвітньовідомого Ігоря Еммануїловича Грабаря, вихідця з наших країв. Нині нащадки встановлюють і впорядковують генеологічне дерево роду Грабарів. І якщо кровну спорідненість з родиною Грабаря-академіка ще треба довести, то мистецько-духовну родинність із знаним художником Віктор Грабар вже обгрунтував своєю творчістю!

І хоча з його мольберта зійшло кілька тисяч картин різних жанрів, які успішно розійшлися по світу, до початку нинішнього року художник так і не наважувався прийти до глядача зі своєю персональною виставкою. Лише 26 січня 2016 року, у день свого 38-річчя, Віктор Грабар зробив приємний подарунок собі і шанувальникам, відкривши у Мукачівській міській картинній галереї перший персональний вернісаж. До нього Віктора підштовхнула дружина Тетяна, яка до безлічі своїх професій нині активно опановує малярство і вже впевнено тримає пензлі. Чи не найбільше за свого побратима по художньому цеху пораділи один з керівників Мукачівського міського об’єднання «Райдуга» Сергій Пішковцій, колеги Антон Секереш та Микола Іванчо, рідні та друзі.

Виставка зі ста полотен стала не лише підтвердженням працьовитості та наполегливості молодого митця, а й показником його високої фаховості.

«Очень скоро он стал знаменитым

И картины его на расхват.

Иногда лишь с улыбкой грустной

В мыслях он возвращался назад», – неслося з радіо.

Сподівання на оптимістичний розвиток подій дає критичне ставлення автора до власної творчості, жага до вивчення спадщини своїх іменитих колег – минулого і сучасності. А зоряний шлях, як відомо, лежить через терни і щоденну невтомну працю.