Дружина відомого на весь світ закарпатця розповіла про життя і творчість митця

В останній місяць зими далекого 1931 року, коли Закарпаття (тодішня Підкарпатська Русь) входило до складу Чехословаччини, у селах нинішньої Мукачівщини серед новонароджених були, принаймні, двоє хлопчиків, яким судилось прославити рідну землю на весь світ.

Першого лютого у селі Ракошино народився Володимир Микита, з яким «Панорама» мала приємну зустріч у №4 від 11.02.2016 р. А 27 лютого 1931 року у селі Лохово на славній Мукачівщині у простій селянській родині Герців побачив світ маленький Юрко. 27 лютого 2016 року Юрію Дмитровичу Герцу – народному художнику України, лауреату Національної премії ім. Т.Шевченка виповнилося б 85 років. Проте примхлива доля, піднісши талановитого самобутнього художника до захмарних висот, розпорядилася суворо і несправедливо – 15 вересня 2012 року у віці 81 рік талановитого співця Верховини не стало, – йдеться у статті "Серце віддане Герцу" в газеті "Панорама" від 25 лютого.

І ось ми у скромній напівпорожній квартирі ужгородської багатоповерхівки згадуємо про те, «яким він хлопцем був» з вдовою художника, його Музою і ангелом-хранителем впродовж п’ятдесяти семи років їх спільного сімейного життя, чарівною, незважаючи на вік та підступні удари долі, Наталією Семенівною Герц. У таку жінку гріх не закохатися. І тут ми цілком солідарні з Юрієм Дмитровичем, якому Бог послав її на початку їх життєвого і творчого шляху. Але оскільки ще цього року, про це ми молитимемо Бога, у нас, сподіваємось, буде нагода детальніше познайомити читачів із берегинею Герцівського гнізда, то домовлятимемось – цього разу говорити лише про Юрія Дмитровича. Хоча це завдання і невиконуване, адже чоловік і дружина – близнюки-брати і хто більше цінний для історії – питання відкрите.

У альбомі-каталозі «Художники Закарпаття», виданому до 65-річчя Закарпатської організації Національної спілки художників України і люб’язно подарованому мені її головою Борисом Кузьмою (а цьогоріч ВО НСХУ вже готується до свого 70-річчя!), Наталія і Юрій Герци представлені на одному розвороті – мов два крила потужного мистецького птаха. «Без тебе, любимий мій, – немов промовляють уста художниці, – мені летіти з одним крилом»…

– З Юрком ми познайомились в Ужгороді в училищі прикладного мистецтва, де разом навчалися, хоча і на різних курсах. Влітку 1955 року одружилися. Перші роки нашого сімейного життя були голодними. Нам дуже допомагали наші мами, оскільки батьків ні в мене, ні в чоловіка на той час уже не було. У Юрка в сім’ї було семеро дітей, він був третім. Ми були щиро вдячні його старшому брату Михайлу, який працював директором музичної школи у Хусті і де тільки міг, підставляв нам плече. Те, що згодом вилилося на полотна мого чоловіка, він ввібрав у себе в Лохові з молоком матері: і коляди, і Великдень, і тодішню сільську дійсність.

– Спочатку ми оселились у Хусті. Саме тут відбувалося наше творче становлення. Наприкінці 60-х обоє з інтервалом в один рік стали членами Спілки художників України. Перебуваючи у закордонній турпоїздці, що на той час було великою рідкістю, Юрко отримав заманливу пропозицію від керівника групи – секретаря Мукачівського міськвиконкому переїхати жити до Мукачева.

Так ми стали першими художниками спілки у місті над Латорицею. На вулиці Індустріальній, 35 на першому поверсі була наша квартира.

– Ми прожили в Мукачеві вісім років. Ті роки й були найкращими, бо молоді ще були. На вулиці Кірова (нинішня Недецеї) ми отримали у підвалі свою майстерню, де днювали і ночували. Тоді це здавалося раєм. Та й атмосфера 70-х у Мукачеві була доброзичливою. Олександр Чулей, Борис Ряшко, Анатолій Шоха, Василь Цибере та інші керівники міста переймалися й мистецькими проблемами. Незабаром у місто переїхало подружжя художників Бровдіїв, Василь Бурч… Перші кроки в малярстві робили молоді митці Золтан Мичка, Олег Гарагонич, Юрій Сяркевич… Як і в Хусті, Юрій Дмитрович був в епіцентрі мистецьких подій. Ми часто спілкувалися з місцевими письменниками Юрієм Мейгешом, Йосипом Жупаном та ін. У місті відкрилася дитяча художня школа, яку очолив Василь Цибере, почали проводитися перші художні виставки.

Після прокладання на вулиці Кірова нової каналізації, в дощову погоду стала підніматись вода у нашій майстерні. Коли це нам набридло, почали задумуватись про зміну дислокації. А тут ще нагодилася одна з рекомендацій нашого вчителя по училищу, земляка Юрія Дмитровича із сусіднього села Іванівці, народного художника України Федора Манайла щодо необхідності подбати про «обдарованого митця з відчуттям кольору, щоб він не був відірваним від колективу». Мався на увазі Юрій Герц.

– Так ми пішли на «підвищення», – каже, сумно посміхаючись, Наталія Семенівна. З Мукачева – в Ужгород. З майстерні у підвалі – у простору робітню на шостому поверсі по вул.Лермонтова, з квартири на першому – одразу на восьмий поверх по вул.Грушевського. У місті їх студентської юності на Герців чекав тріумф людської слави, яку принесли їм численні картини і гобелени, що розійшлися по світу. Не обійшлося й без трагедії: тут вони втратили єдиного сина Сергія…

Стараннями Наталії Семенівни у 2013 році побачив світ шикарно виданий кольоровий альбом «Юрій Герц. Живопис. Наталія Герц. Гобелен», що зібрав воєдино краще зі створеного ними упродовж довгої творчої біографії. Проте насолодитись життєстверджуючою книгою Юрію Дмитровичу вже не довелося…

У червні 2015 року на пропозицію депутатів Дмитра Герца та Василя Бігунця Мукачівська районна рада ухвалила рішення про присвоєння Лохівській ЗОШ І-ІІІ ступенів імені Юрія Герца, таким чином внісши свою маленьку лепту в увіковічнення пам’яті знаного земляка. У той же час, серед пропозицій по перейменуванню вулиць у місті Мукачеві прізвища всесвітньовідомого земляка-художника чомусь не знаходимо. Це упущення варто б виправити, довівши тим самим, що ми не Фоми безрідні, які не пам’ятають свого минулого.

На завершення нашої розмови Наталія Семенівна запросила всіх поціновувачів прекрасного, завтра, 26 лютого, на 14:00 в Закарпатський обласний художній музей імені Й.Бокшая на відкриття виставки Юрія Герца «Вечір пам’яті», на якій експонуватимуться понад 70 робіт митця різних періодів творчості. Прийдімо, насолодімося неповторною творчістю співця Срібної Землі і вшануймо його безсмертну пам’ять, а також вклонімося силі духу багаторічної хранительниці сімейного вогнища Герців, побажаймо здоров’я головному оберегу світлої пам’яті Юрія Дмитровича – Наталії Семенівні, людині, яка без останку своє щедре серце віддала Герцу.