Підписуйтесь на нас у соціальних мережах
  • Facebook 300 000+
    Найбільша новинна спільнота Закарпаття
  • Telegram 11 700+
    Миттєво повідомляємо про найголовніше
  • Instagram 14 300+
    Тримаємо в курсі всіх подій
  • Відразу сповіщаємо важливі новини
  • Viber 18 800+
    Канал головних новин Закарпаття та України
  • YouTube 1500+
    Не лише розповідаємо, але й показуємо
Реклама на PMG.ua
Більше 4 мільйонів читачів на місяць. Найпопулярніше видання Закарпаття!
  • Головна
  • Культура
  • Мукачівські гуртківці дослідили зв’язок між вагомою історичною подією та Закарпаттям

Мукачівські гуртківці дослідили зв’язок між вагомою історичною подією та Закарпаттям

Мукачівські гуртківці дослідили зв’язок між вагомою історичною подією та Закарпаттям
ВІДЕО ДНЯ

Хочете щоби ваші діти розширили свої знання з географії та історії рідного краю, одночасно й зміцніли здоров’я та росли патріотами? Долучить їх до занять туризмом і краєзнавством!

Адже наша минувшина вельми різноманітна і надзвичайно цікава. Ось, для прикладу, цей рік оголошений Президентом роком Української революції 1917-1921 років. 22 січня 1919 року на Софійській площі у Києві посол Західноукраїнської Народної Республіки Лонгін Цегельський передав грамоту Національної Ради „Про об’єднання Західноукраїнської Народної Республіки з Великою Східною Україною” голові Директорії Володимиру Винниченку. Після урочистого проголошення злуки відбувся військовий парад під керівництвом полковника Івана Чмоли.

Реклама

Гуртківці Мукачівського клубу спортивного орієнтування „Товариш” дослідили зв’язок між тими подіями і Закарпаттям.

Катерина Цепурдей: - Ми досліджували бойовий шлях Легіону українських січових стрільців на Закарпатті. Знайшли історичні праці та джерела, що були опубліковані у міжвоєнний період, спогади учасників. Іван Чмола під час Першої світової війни був сотником – командиром одного з підрозділів, який стримував наступ російської імператорської армії під Абранкою і Підполоззям, у Збинах та Жденієві.

Реклама

Для себе я відкрила багато нового. Дізналася, що до Легіону, який з вересня 1914 проходив вишкіл на Мукачівщині у селах Страбичово і Горонда, входили лише добровольці, абсолютна більшість стрільців була учнями або студентами у віці до 22 років. Повна аналогія з сьогоденням: і зараз у перших рядах захисників України молодь і добровольці.

Олексій Шорін: - У чистоті помислів добровольців, їхніх патріотизмі, бажанні вибороти для України державну незалежність сумніватися не приходиться. Одна із дівчат–добровольців, студентка філософського факультету університету в Граці Софія Галечко у своєму щоденнику 11 вересня 1914 р. зазначала: - „Я на Закарпатті, в рядах Січових Стрільців. Дивний якийсь сон. Вісім днів їзди поїздом, три дні голодування, примусові мандри по Мункачу від 3-ї ночі до 8-ї ранку та приїзд до Ґоронди... Мої мрії здійснилися – я працюю для України, йду кувати кращу долю... Кинула я книжки, науку, старий спокійний Грац, забула про рідню, про іспити й увесь світ... Крила вистрілили з рамен і лечу на стрічу сонцю золотому. Чи спалить воно мене, чи зігріє своїм вогнем? Завтра, позавтра може підемо вже в поле, хто вернеться з дороги, не знаємо. Що там! Поки кров грає в жилах і серце б’ється сильно в грудях – вперед! Поломимо скали, перепливемо ріки, спалимо вогнем молодої душі всі твердині, всі замки, всі ворожі думки і діла”.

Людмила Калчева: – Влітку ми ходили у багатоденний похід Бескидами, пішки пройшли з Ужка до Сваляви, місцями, де набували військового досвіду підрозділи юних стрільців. На Ужоцькому перевалі українці прийняли бойові хрестини: понад 7 годин сотня Осипа Семенюка, разом з іншими частинами стримувала наступ росіян. Стрільці відходили з поля бою останніми, вже тоді, коли ворог обійшов їх з усіх боків. „Наступного дня москалі перейшли галицько-мадярську границю між Климцем і Вербяжем (Верб’яж) та атакували сотню Дідушка у Ракочі Шаляс (так угорці називали село Завадка) і Верецьких (Нижні Ворота). Сотня вдержалася на становищах до вечора й завзято боронила Верецькі обабіч дороги. Жертви бою були: 10 убитих, 11 ранених, 8 потрапило в полон” - записано у хроніці УСС .

Реклама

У Бескидах й досі можна зустріти чимало слідів тієї війни. Гори Ближня, Старостина, Листкованя, Нондаг, Пікуй, перевали Кут, Хрести та Руський Путь, які ми подолали у поході, оперезані траншеями та залишками бліндажів. Саме українські стрільці, образно висловлюючись, були „оком фронту”: проводили розвідку, слідкували за переміщеннями супротивника. Вони заходили у далекі тили ворога, нищили обози, нападали на менші підрозділи російського війська і нерідко добували відомості, які викликали справжнє захоплення у командирів.

Олександр Ткачук: - Мене найбільш вразили спогади учасників зимового переходу по Боржаві. Зима 1915 року, як і цьогорічна, була тривалою і сніжною, багатою на несподівані відлиги протягом дня і жорстокі морози, що вночі досягали до -30. На фронті не вистачало харчів і боєприпасів. На передовій діяла заборона на розпалювання багать, тож від морозу, хвороб і голоду загинуло не менше бійців, ніж від куль, багнетів чи ворожої артилерії. З-за холоду часом навіть не спрацьовували затвори у гвинтівок і це означало, що у багатьох сутичках з ворогом переможців визначали буквально „на багнетах”.

Ось як описують ті події їх безпосередні учасники: - „В Мальмоші (Стройне) стрінула ся сотня Дудинського з сотнею Чмоли і Горуком. У Зайго (Дусино) застали отамана Коссака і сотню Букшованого. 

Ввечері відбулося в Зайго нагородження. Генерал Р.Дрда вручив сотникові срібну медаль І класу і прийняв парад УССусів.

По закінченні урочистостей дістали дві сотні наказ відійти 17 грудня на лісничівку Баляйті, де сотня Дудинського мала залишитися, а сотня Букшованого повинна була піти дальше до лісничівки на вершині гори Зеньова (1367 м, на південно-західному ребрі Стою). Дорога була незвичайно важкою. Харчі везли на в’ючних конях. Сотні прийшли на місце пізно ввечері і заночували в просторій стайні побіч лісничівки графа Шенборна. Наступного дня стрільці намагалися пройти далі, однак з-за страшної завірюхи у високих горах завернули. 19 грудня, коли настала гарна погода, сотня Букшованого відійшла через Стой (1679 м) на Боржаву. На горах лежав скрізь глибокий сніг. 20 грудня пішла сотня Дудинського у страшну завірюху на гору Плай над Воловцем, де вже застала 129 бригаду. Опісля прийшли туди сотні Чмоли і Носковського і всі розмістилися разом з іншими австрійськими відділами у стайнях двох сусідніх лісничівках графа Шенборна. Того ж дня сотня Букшованого вже брала участь у наступі на село Зуґо (Гукливе).

Наступного дня атаку на Зуґо повторили. Сотні Букшованого і Носковського під проводом Коссака атакували на лівому фланзі. Стрільці Дудинського стояли на правим крилі. Сотня Чмоли, ведена Горуком, дістала приказ піти до Волівця. Москалі були у великій перевазі. Армія відступила, а сотні, втративши чимало бійців, 22 грудня відійшли назад на гору Плай до лісничівок.

З 23 грудня стрілецькі сотні тримали оборону на Плаю і Темнатику, поперемінно несли патрульну службу і висилали розвідку. 1 січня з Боржави стрільці спустилися на станцію Занька і відійшли до Сваляви”.

Реклама

Яна Брунцвик: - Після впертих і завзятих боїв січові стрільці були відведені до сіл Ізвор (Родниківка), Сарвашкут (Оленьово), Дицьковиця, (нині частина Поляни) і Кіралісалляч (Солочин), де дістали частковий відпочинок на Різдвяні Свята. Та вже 8 січня відійшла сотня Букшованого зі сотнею Носковського до Порошки (Порошково), а на другий день до Туріямезе (Тур’я Поляна), звідки виконували розвідчу службу в сторону Гавашкес (Люта) і Збуня (Збини). 

23 січня у Карпатах розпочався австро-німецький наступ. Після кількаденних боїв союзники зломили оборону царських військ і тим самим відкинули ворога поза межі Закарпаття – на Галичину.

Ніна Цепурдей: - Неодноразово був на Закарпатті і Лонгін Цегельський, якому 22 січня 1919 року у Києві була надана честь зачитати Акт злуки українських земель. Як член Бойової управи січових стрільців він приїжджав до Мукачева, де у Варпаланці знаходилися штаб Легіону і Кіш – його навчальна частина. Збереглося фото від 11 травня 1915 року, де Л. Цегельський промовляє до стрільців на терасі Мукачівського замку. Ми відвідали Паланок під час канікул і знайшли місце того мітингу – це відбувалося на західному бастіоні замку.

Валерія Смочко: - Вважаю, краєзнавство – це цікаво і корисно. Під час канікул ми загартовували своє тіло у походах засніженими горами, а дух – пізнавальними лекціями. У День Соборності згадали всіх, хто віддав своє життя, захищаючи нашу Батьківщину. Українські січові стрільці, як і сучасні герої України, захоплюють своєю хоробрістю та силою духу!

Скопійовано
Наш сайт використовує файли cookie
Для чого це нам потрібно