Його серце в горах: малярські висоти Степана Шолтеса

Прізвище Шолтес упродовж останніх десятиліть у мистецьких і просто інтелігентних колах асоціюється з вишуканістю, елітарністю, високим стилем малярства. Причому як в Україні, так і в неозо-рому зарубіжжі воно стало своєрідним мистецьким брендом, таким собі знаком якості і живописної привабливості довжиною у два покоління.

Недарма кажуть, що першу половину життя людина працює на ім’я, а вже потім, якщо звичайно поталанить, воно працює на людину і весь рід. Хоча бувають і винятки, коли разом із чесним і чистим гучним іменем людина отримує в спадок високо підняту планку професійності і людяності, гідність якій доводиться доказувати і доводити усім своїм життям, – йдеться в газеті "Панорама" в номері від 7 вересня.

26 травня переломного в історії Закарпаття 1944 року в родині сільського священика в Туриці на Перечинщині Золтана Шолтеса народилася третя дитина – хлопчик, якого назвали Степаном. Отець Шолтес у 1938 році разом з майбутнім Президентом Карпатської України Августином Волошином брав участь в освяченні жовто-блакитного українського прапора у селі Волосянка, про що красномовно свідчить тогочасна світлина. Проте греко-католицький священик Шолтес відзначався не лише проукраїнською налаштованістю, а й неабияким мистецьким талантом, розвинутим під наставництвом Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая у започаткованій ними Публічній школі малювання. Коли ж на радянське Закарпаття приїхав класик української літератури Петро Панч, то ужгородські товариші повезли його в глухе село у гості до талановитого майстра пензля Золтана Івановича Шолтеса, якому судилося разом з колегами стати одним із фундаторів закарпатської школи живопису. І хоча за малолітством Степан Золтанович пам’ятає далеко не всіх знаменитостей, які переступали поріг їх завжди гостинної батьківської хати, генетична пам’ять у нього дуже потужна, щоб зберігати належність до рідного краю і свого роду-племені. Коли вже знаному художнику кілька років тому спікер угорського парламенту люб’язно запропонувала переїхати жити до Угорщини, де йому будуть створені всі комфортні умови для творчості, пан Степан чемно відмовився, аргументуючи тим, що його рідна земля – Закарпаття! Саме з цією позицією співзвучне життєве і мистецьке кредо художника: «В горах моє серце…»

«Його у горах серце, кажуть люди,

У горах тих, де народився, жив.

У горах тих, що бачать їх усюди

На витворах, що майстер наробив», – написав про нього Георгій Кеменяш.

Ми познайомилися із кремезним Степаном Золтановичем на початку другої половини буремних дев’яностих, коли він був членом Громадської ради Центру громадських зв’язків УМВС України в Закарпатській області, очолюваним нашим спільним другом полковником Олександром Маківчуком, який водночас був головним редактором новоствореної з ініціативи міліцейського шефа Геннадія Москаля газети «Відомості міліції», з якою активно співпрацював і я. Ми, навіть не знаючи про це, мали багатьох спільних товаришів – світлої пам’яті багаторічного керівника Свалявщини Георгія Кеменяша, журналістів від Бога Ярослава Ядловського та підполковника Михайла Фатулу, на увічнення пам’яті якого була заснована обласна журналістська премія, а мені випала честь стати її першим лауреатом. Але це і багато іншого цікавого ми з’ясували у кількагодинній розмові першого дня цьогорічної осені у родинному будинку Шолтесів по вулиці Кармелюка в Ужгороді.

Ця вулиця в обласному центрі майже в самому середмісті. І хоча нею до родинного гнізда знаних у світі художників пішки й на авто часто приїздять чиновники всеукраїнського та обласного рангу, діячі культури і мистецтва різних країн, вулиця виглядає забутою Богом і людьми, насамперед з Ужгородської мерії. І це при тому, що Степан Золтанович був депутатом Ужгородської міськради і навіть очолював одну з ключових комісій – земельну… А ця вулиця і будинок Шолтесів – це потенційно одна з туристичних родзинок міста над Ужем, здатна привабити багатьох любителів прекрасного. Вочевидь, варто задуматися владі і про перейменування вулиці українського Робін Гуда.

Стараннями сина у 2008 році на будинку встановлена меморіальна дошка із зображенням профілю батька і викарбуваним надписом: «У цьому будинку з 1964 по 1990 роки жив і працював заслужений художник України о.Золтан Іванович Шолтес. 1909-1990.» А до 100-річчя з дня народження батька з ініціативи, непомірного ентузіазму та всебічної допомоги сина Степана Шолтеса, який зумів об’єднати небайдужих людей й інституції, у Львові побачило світ 240- сторінкове шикарне мистецьке видання українською та англійською мовами про життя і творчість видатного художника під назвою тисненою золотими літерами «Золтан Шолтес».

У тому ж 2009 році 65-річчя відзначав вже заслужений художник України Степан Шолтес. До свого скромнішого ювілею митець випустив відповідний альбом-каталог «Степан Шолтес. Заслужений художник України. Живопис». І тут митець пішов нетрадиційним шляхом, коли, як правило, передмови до таких видань пишуть мистецтвознавці-сухарі. Він заздалегідь попросив зробити це нашого спільного друга – надзвичайно симпатичну і комунікабельну людину, неперевершеного співака і, як з’ясувалося, талановитого поета Георгія Георгійовича Кеменяша, кандидата історичних наук, багаторічного очільника Свалявщини.

«Від круч Дніпра до місць святих, біблейських,

В музеях і на виставках, в людей,

В п’ятнадцяти країнах європейських

Він знаний живописець-корифей.

Ось і живе, працюючи натхненно,

Людина, що дано їй Божий дар,

Всевишнім на діла благословенний

Відомий всій Європі ювіляр»,–

написав про Степана Шолтеса, демонструючи могуть і силу поетичного слова, Георгій Кеменяш. У шістдесят спресованих поетичних рядків автор талановито втиснув життєвий і творчий шлях відомого художника-друга, залишивши у такий спосіб на пам’ять читачам частку своєї багатогранної небайдужої душі. Проте невимовно жаль, що прізвище автора вірша довелося друкувати в траурній рамочці…

Цьогорічний День Незалежності приніс в обійстя Шолтесів радісну новину: указом Президента України Степану Золтановичу присвоєно найвище почесне звання народного художника України. У такий спосіб держава вшанувала піввіковий творчий шлях випускника з відзнакою нинішньої столичної Академії мистецтв і архітектури, його плідну архітектурно-малярську діяльність, здобутки очолюваного ним Об’єднання професійних художників Закарпаття…

Отже, з ремонтом вулиці баритись не варто. А раптом у гості до новоспеченого народного художника України Степана Шолтеса збереться завітати сам Президент?