Мукачівський гурт "Ретро експрес" дарує людям якісну музику (ФОТО)

Літня пора цього року дивує мукачівців різними погодніми несподіванками та сюрпризами, непомітно вже й липень добігає кінця… Але теплих днів залишилось чимало, адже літо, якому ми всі так радіємо, ще триває! Період літніх відпусток у розпалі і є можливість провести вільний час, кому як забажається: на природі, у санаторіях, серед друзів, у гостях чи просто вдома, або ж сходити до ресторану, що привертає увагу відвідувачів звучанням хорошої музики, під яку так і хочеться випити чогось розслаблюючого, поспілкуватися з друзями, потанцювати та просто відпочити приємного літнього вечора…

Знайомство з музикантами ресторану «Даніель» – гуртом «Ретро експрес» подарувало приємні враження від спілкування з людьми, гра та спів яких не може залишити байдужим навіть найбільш скептично налаштованого слухача.

Колектив існує близько двох років, та сталося так, що час від часу перетинались мистецькі шляхи музикантів, бо грали вони у різний час в різних колективах протягом всього життя.

Засновник гурту – Валерій Джаталов (барабани) в дитячі роки закінчив в музичну школу по класу домри у Нижніх Воротах. Відтак початкову музичну освіту він все ж таки отримав. Потім життя склалося так, що Валерій став залізничником, навчаючись в Київському електромеханічному технікумі залізничного транспорту ім. М.Островського. З 1973 р. був тривалий час у складі колективу Мукачівського народного естрадного оркестру, в Мукачівському будинку культури, на танцювальних майданчиках, дискотеках.

Отто Лангбауер (бас-гітара, вокал) – за спеціальністю – будівельник, працює на Мукачівському станкобудівельному заводі ім. С.Кірова та понад 40 років – за приватними замовленнями. Музикою захоплювався все життя. Освоїв гітару і до сьогодні не розлучається з улюбленим інструментом. граючи щиро, з захопленням. Двоє його синів вдало продовжують музичні традиції батька у створеному гурті «Торнадо».

Василь Пехенько (соло і ритм-гітара, вокал) – випускник Вінницького політехнічного інституту, професія – інженер-конструктор. Василь – не просто музикант-аматор, він також пише музику, зокрема інструментальні твори та пісні. Цікаво і те, що пісня Василя Пехенько «Мукачівські дівчата» на вірші Олексія Пристая є в репертуарі відомого Закарпатського композитора і співака Степана Гіги. Також Василь опанував гру на гітарі, з якою також, за покликом душі, не розлучається. А останнім часом він активно вдосконалює свій вокал, отже – постійно розвивається.

Всі музиканти «Ретро-експрес» з дитинства люблять грати, співати та імпровізувати, брали ще з юнацьких років участь у різноманітних загальноміських та обласних мистецьких заходах, збірних концертах (зокрема концертах до 1 Травня, 8 Березня), фестивалях, і, звичайно, корпоративах. Від початку своєї музичної діяльності учасники гурту були задіяні у таких проектах як «Ало, ми шукаємо таланти», брали участь у телепроектах в Ужгороді – у зйомках студії звукозапису (80-ті роки), у фестивалі «Вечори над Латорицею», та сучасному проекті «Слава за гривню». Працювали музиканти за період свого спільного існування в Мукачівських ресторанах «Інтурист», «Латориця», «Зірка», «Мункачі». «Болеро» і зараз – в «Даніелі». Важливо відзначити, що всі вони співпрацювали також з відомим талановитим Мукачівським музикантом Іваном Соймою, якого зараз, на жаль, немає серед нас, але його музичні традиції талановито продовжує донька музиканта – Оксана Матвієнко з чоловіком Валерієм.

Репертуар ресторанних музикантів «Ретро експрес» відрізняється стилем, якістю виконання, складністю деяких композицій. Скажімо, не кожен лабух (значення слова «лабух» – похідне від слова «лабати», тобто грати («лабух» – музикант, який грає легку, розважальну музику (шансон, попса)) з’явилося, вірогідно в Одесі, разом з іншим жаргоном, де були змішані різноманітні ресторанно-музикантські шифровані слова) зможе цікаво виконати, наприклад, твори з репертуару Стівена Уандера, Френка Сінатри, Елтона Джона. Разом з тим, гурт співає та грає пісні, інструментальні композиції з репертуару Джо Дассена, Юрія Антонова, Н.Яремчука, В.Павліка, О.Сєрова гуртів «Океан Ельзи», «Бітлз», та інших відомих артистів шоу-бізнесу.

Власне, на питання, чому саме така назва гурту, музиканти відповіли, зауваживши, що музика стилю ретро (естрадна популярна музика 50-60-х років, хоча у широкому розумінні цей стиль охоплює значно більші часові межі) – вічна, вона гармонійна, природньо поєднується з віршованими текстами до пісень і сприймається легко. Для музикантів колективу, в першу чергу, важливим є бажання не розлучатися з музикою, хоча не секрет, що професія «ресторанний музикант» – також і спосіб заробітку грошей. Хорошого музиканта, на їх думку, характеризує, насамперед, людяність. Крім того, якість співу та гри. Адже це суттєво, якщо музикант здатний відчувати гарну гармонію, подати хороший звук (для інструменталіста – володіння інструментом, для співака – голосом (найскладнішим природнім інструментом)) і володіє вмінням імпровізувати (найскладнішою майстерністю музиканта). А ще, як вважають учасники гурту, музика повинна йти з самого серця, інакше вона – нещира, і цю нещирість обов’язково відчує той, хто її сприйматиме. Артист повинен бути щирий, справжній. Інакше не може бути. В один голос всі троє учасників гурту переконливо відповіли, що поняття «ресторанний музикант» – покликання, особливий дар, талант від Бога. Атмосфера ресторану змушує підтягуватися всіх до хорошого рівня, це складніше, ніж на репетиції, і тим вагоміше і значніше для набуття досвіду, а ще має велике значення відповідальність перед публікою. Дуже хороша школа гармонії, звуку та якості. Хороша практика – робота на корпоративах, і її проходять всі відомі артисти, хоча не існує дипломованих ресторанних музикантів, та не диплом робить музиканта музикантом, а талант і працелюбність, яка потрібна для розвитку техніки гри чи співу, і без цього обійтися неможливо.

На останнє запитання, що вони б хотіли побажати сучасним музикантам (в тому числі і ресторанним), хлопці відповіли лаконічно: «Насамперед – щоб любили і грали (співали) хорошу музику. А поки у серці панує людяність, ми залишаємось людьми».

Справді, залишаймося людьми, поки здатні сприймати мистецтво власним серцем.

Мабуть, це і є щастя – щастя бути людиною на цій землі, а для музиканта – його покликання.

Мар’яна Лиховид, музикознавець