Мукачівець розповів, як боронить Україну від ворожої навали

Пресслужба 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади продовжує розповідати про героїчних воїнів, які боронять незалежність України.

На черзі розповідь про аеророзвідника Ігора з позивним "Гід".

"Я з Мукачева, до війни займався туризмом – організовував відпочинок для людей, котрі хотіли побачити Закарпаття, – термальні басейни, походи в гори, дегустації, фестивалі… Ця робота дуже мені подобається, саме через неї маю позивний "Гід". До вторгнення росії я не мав жодного військового досвіду, але в перші ж дні війни ми з товаришем Романом Жуком пішли у військкомат. Тоді для нас усе було просто й зрозуміло – або намагаємося допомогти своїй країні, або ховаємося чи тікаємо. Другий варіант не для нас. Роман теж захоплювався туризмом, ми були колегами в цивільному житті, стали колегами в ЗСУ. На жаль, він загинув рік тому…", – розповідає Ігор.

"Я займаюся аеророзвідкою, моє головне завдання – моніторинг ситуації на певній ділянці, виявлення вогневих точок ворога, коригування вогню. Дрони стали справжньою революцією у веденні війни. Коли бачиш рух ворога онлайн, можна дуже швидко реагувати, приймати рішення. Це економить час, боєкомплект, а головне – рятує життя", – додає аеророзвідник.

Також воїн зазначив, що на Бахмутському напрямку вони неодноразово бачили, як ворожі штурмові групи по 8-10 чоловік хвилями накочувалися на українські позиції. Першу хвилю знищує наша арта, за нею йде друга й намагається закріпитися, далі третя.

"Ми попереджували піхоту, тому вони знали, з якого боку небезпека", – каже Ігор.

"Коли бачиш у прямому ефірі, як артилерія знищує ворога, якого ти виявив, з’являється відчуття, що недаремно працюєш. Таких випадків було багато. Взимку біля Соледара ми побачили ворожу колону (два танки і дві БМП), яка виїхала й готувалася зайняти позиції, щоб обстріляти нашу піхоту. Завдяки швидкій взаємодії аеророзвідки й артилерії колону накрили вогнем, вона так і не встигла відстрілятися. Буває, що вдається влучити в техніку з кількох перших пострілів або підірвати склад боєкомплекту. Витрачаєш один-два снаряди, а вибух дуже потужний. Яскраве видовище!", – зазначає воїн.

"Однак ворог теж сильно еволюціонував, не треба його недооцінювати. Минулого року працювати було набагато простіше. Зараз одна з найбільших проблем – ворожий РЕБ (радіоелектронна боротьба), через який ми найчастіше втрачаємо дрони.

Чи змінився я в ЗСУ? Напевно, став спокійнішим, а в деяких моментах загрубів. Цінності не змінилися, саме вони привели мене сюди. Це захист не чогось абстрактного, а способу нашого життя, який дуже сильно відрізняється від російського. Це право бути самим собою, без нав’язувань від когось іншого, як нам жити. Тому я не жалію, що пішов у ЗСУ. Якби відкрутити час назад, зробив би так само…" – каже Ігор.

• "Я пам’ятаю кожного свого пораненого...", – бойовий медик 128-ї бригади про війну