Воїн 128 бригади розповів про війну та як ставиться до тих чоловіків, які не пішли на фронт

До війни Костянтин займався бізнесом на Харківщині, мав невелику фабрику з виробництва дитячих іграшок — за допомогою лазерної різки виготовляв із дерева лялькові будиночки, середньовічні замки, катапульти тощо.

З початком повномасштабної війни підприємець пішов у ЗСУ, а фабрику передав під управління своєму товаришу. Завдяки цьому бізнес вдалося зберегти на 50 відсотків від довоєнного, фабрика досі працює, виготовляє чудові іграшки для внутрішнього ринку.

— Я спершу служив у штурмовому підрозділі, виїздив на бойові позиції, — розповідає Костянтин. — На Херсонщині був поранений — у нашу МТЛБ (броньований гусеничний тягач) влучили ракетою. Нас усіх розкидало, а я отримав перелом ноги з розривом зв’язок. І вибув на пів року. Хоча, якби потрапив до толкових лікарів, міг стати на ноги за два місяці. А потім став займатися аеророзвідкою, працювати з дронами. Частину виручки з моєї фабрики, а також половину зарплати, витрачаю на дрони, обладнання й екіпірування. Тільки з фабрики на це пішло вже більше мільйона гривень. Хлопці бачили, що в мене багато корисних бойових штучок, от і прозвали Кощієм (бо наче багатий). Зараз працюю в основному з дронами-розвідниками, ми супроводжуємо штурмові дії, виявляємо цілі і коригуємо вогонь. Але пристосовуємо дрони-розвідники й під скиди, експериментуємо. І виходить гарно, особливо вночі. РЕБ (радіоелектронна боротьба) в росіян слабкий, це якась окопна «балалайка», вночі вони чують дрон, але не бачать, тому нічого не можуть вдіяти.

Недавно був цікавий випадок. Ніч, туман, негода. Я підлетів до російських позицій і скинув гранату, яка впала від них за кілька метрів. Росіяни перелякалися, вистрибнули й кинулися врозтіч. Я трохи віддалився, зробив вигляд, що полетів геть, і вони заспокоїлися. Тоді я знову підлетів (залишався ще заряд батареї). Росіяни подумали, що це інший дрон із великим запасом заряду і як кинулися тікати! У мене боєприпасів уже не було, але я добряче поганяв їх тоді по посадці, влаштував кількакілометрову нічну пробіжку. Потім переглядали з товаришами відео, то сміялися.

Дії ворожих БПЛА на нашому напрямку я оцінюю як слабкі й непрофесійні. Вони неорганізовані, мало літають, таке відчуття, що недавно мобілізовані. Навіть не вміють правильно поводитися при появі наших дронів — або розбігаються, і їх легко засікти, або стоять і задирають голову вгору, дивляться, що буде далі.

У мене по мірках цієї війни, величезний досвід, який передаю новобранцям: навчаю, як літати під час дії РЕБ, при поганій погоді, в умовах дестабілізації дрона. Вже десяток хлопців навчив…

Під час відпустки бачив цивільних чоловіків, котрі навіть не збираються в ЗСУ. Такі собі «бородаті принцеси, не створені для війни». Це неприємно бачити, воно викликає негативні емоції. Чому одні мають служити до скону, а інші «не створені для війни»? Відмазки про «корупцію» чи «хай ідуть діти депутатів воювати» слабкі й непереконливі. Здорове суспільство не має так поводитися, не має здавати війну…

За що воюю особисто я? У мене так звана мотивація малих груп. Я воюю за тих хлопців, що колись були поруч і загинули. За штурмовиків Андрія Костика з Рахівщини, за Анатолія Горського з Мукачева — вони були моїми друзями. І за тих хлопців, що зараз поруч. Якщо якісно проведу аеророзвідку, це врятує чиєсь життя. І за це варто воювати…

Раніше у 128-й бригаді розповіли про мужній вчинок воїна з Мукачева.