«Із трьох пострілів гармати ми знищили ворожий „Ураган“ на ходу…», — воїн 128 бригади

Попередній контракт мав закінчитися 25 лютого 2022 року, однак через початок повномасштабки відпочити так і не вдалося, — зазначає пресслужба 128 бригади.

З перших днів війни артилерійський підрозділ перебуває в найгарячіших точках — далекобійні гармати б’ють росіян і часто самі потрапляють під ворожий вогонь.

— Усе залежить від позиції та інтенсивності вогню, — каже Микола. — Якщо знаходимося відносно близько до ворога, то через 5-6 пострілів приходить відповідь. Ми ховаємося в укриття, а потім знову відкриваємо вогонь, і знову приходить відповідь. На одній із попередніх позицій земля навколо нагадувала місячну поверхню — все в кратерах. Але ніхто з наших не постраждав. Тому що гармата була добре окопана і укріплена колодами. Один із ворожих снарядів вибухнув за 30 метрів і нічого — всі осколки взяло на себе дерев’яне укріплення. Правда, кожен постріл із нашої 152-міліметрової гармати сам по собі є мікроконтузією для артилеристів…

Розрахунок гармати Миколи має багато ефективних влучань на різних напрямках бойових дій.

— Аеророзвідники дали координати на російську техніку, що стояла замаскована в посадці, — згадує командир. — До неї було 9 кілометрів. У результаті нашого вогню — два прямі влучення в БТР, одне — у вантажівку, ще одне в позашляховик. На іншій позиції ми прикривали штурмові дії піхоти й почули вогонь ворожої реактивної системи залпового вогню «Ураган». Снаряди з касетними боєприпасами полетіли через нас на сусідів. «Ураган» засікли, і нам зразу дали команду до бою. Поки ми готували гармату, росіяни встигли випустити ще один залп. Ми навелися й зробили один постріл, затим великий доворот (значить, ворог почав тікати) і ще один. Потім знову доворот — і третій постріл. Після цього надійшла команда припинити вогонь. Ми спочатку подумали, що ворог зумів утекти, але командир повідомив по рації: «Ви влучили на ходу — молодці!»

Микола родом із Рахова, що на Закарпатті, вдома його чекають рідні.

— Рахів — найвисокогірніший районний центр України, — каже артилерист. — А я ще й живу на вулиці, яка веде до амфітеатру й має найбільший перепад висоти в Україні. Вона починається в центрі міста і йде прямо в гори, перепад висоти — близько 700 метрів. Неймовірна краса! Тут мені не вистачає гір, тому коли вдається приїхати додому, при виді місцевих краєвидів мало сльози не навертаються. Ностальгія… Що допомагає триматися? У нас дуже хороший колектив, ми завжди на позитиві. А ще підтримка рідних — вона нагадує, за що ми воюємо…

Раніше медик 128 бригади розповів, як рятує життя воїнів на передовій.