Підписуйтесь на нас у соціальних мережах
  • Facebook 308 000+
    Найбільша новинна спільнота Закарпаття
  • Telegram 11 900+
    Миттєво повідомляємо про найголовніше
  • Instagram 16 000+
    Тримаємо в курсі всіх подій
  • Відразу сповіщаємо важливі новини
  • Viber 15 100+
    Канал головних новин Закарпаття та України
  • YouTube 1800+
    Не лише розповідаємо, але й показуємо
Реклама на PMG.ua
Більше 4 мільйонів читачів на місяць. Найпопулярніше видання Закарпаття!
  • Головна
  • Життя
  • «Дозволь собі побачити красу»: захисник із Закарпаття пише вірші на фронті

«Дозволь собі побачити красу»: захисник із Закарпаття пише вірші на фронті

«Дозволь собі побачити красу»: захисник із Закарпаття пише вірші на фронті

Військовослужбовець з Закарпаття Іван Мигалько був неодноразово поранений під час бойових дій. Однак він не втрачає оптимізму, продовжує боронити Україну та пише красиві вірші.

Іван Мигалько служить у 5 окремій штурмовій Київській бригаді. При цьому він не покидає поезію. Розповідаємо детальніше про мужнього захисника.

ВІДЕО ДНЯ

Іван народився у селі Худльово в Ужгородському районі. Навчався на економічному факультеті УжНУ. У студентські роки волонтерив, був активним членом молодіжної організації AIESEC, де очолював локальний комітет. Також він неодноразово був донором крові. Виховує донечку.

«Рима приходить — я її записую. Вірші — моя психотерапія. Так легше проживати емоції», — розповідає Іван.

Реклама

Вірші Івана Мигалька:

«Ця мить»

Сьогодні зранку я прокинувся,

І сталось так, як я цього хотів.

Реклама

Боже! Я прокинувся!

Ця мить…

Мить, яку раніше не цінив.

Реклама

А там, у щоденному житті, у роботі

Ти прокидаєшся, їси,

Кудись біжиш, працюєш, трудишся,

Потім вертаєш

І знову спиш.

Там теж є мить —

Та ти уваги не звертаєш.

Реклама

****

«Подякуй Богові!»

Читаєш ти ці вірші? Можеш?

І телефон в тебе в руках?

Та чи сказав ти зранку: «Боже!

Дякую!» словами чи хоча б в думках?

Реклама

Коли прокинувся ти, було видко?

А може місяць ще світив?

Ти вже збирався на роботу швидко?

Чи так у роздумах ходив?

Ти пив сьогодні смачну каву?

Реклама

Чи випив просто ти води?

Плануєш десь якусь забаву?

Чи є варіанти, є ходи?

А діток своїх зранку, друже,

Збирав ти в школу чи в садок?

А на сніданок була каша може?

Реклама

І на роботу взяв собі лоток?

Подякуй Богові за все це!

Подякуй Богу, що живий!

Подякуй, що б’ється твоє серце!

Подякуй за цей світ чарівний!

Реклама

30.09.2022 р.

Зайцеве, Донецька область

***

І тут він дзвонить… Він живий!

Хоч мертвим був… Але живий!

О, друже, мій! Тобі щось треба?

Та ні, все є, ще можу й поділитись!

Реклама

А як ти сам? Казали хлопці, що підбитий?

Та вже здоровий, вже готовий рити.

З нами Бог! Тримайся, брате!

Нам є за кого тут стояти!

Тримайся, друже, і молись,

Ми ще зустрінемось колись!

***

Реклама

«Історія найстрашнішого світанку»

Впав… Лежу… Кричу…

О, Боже! Я живу?

Іванку, Ванька! Ти там як?

Живий… Уже встаю…

Вадим, напевно, спить…

Реклама

Може просто так лежить?

Братку! Друже! Вставай! Не спи!

Не чує… Вже з Богом говорить…

Я ніби радий, бо живу…

Вадим не спить, — тому реву…

Ей! Хлопе! Опануйся!

Реклама

Підвожусь, автомат беру…

Зліва, справа і спере́ду,

Лізуть ті, як вівці у чере́ду.

Який це день? Коли це було?

В четвер, чи то в сере́ду?

Реклама

Патронам стріляним не було ліку.

Їх наступ був якраз на піку.

Та ми давали відсіч, не пустили,

Бо свою землю боронили…

Стріляли ми не одну годину,

А ті все пруть і лізуть із долини…

Реклама

Вже менше й менше їх стає,

Як взимку ягід у калини.

Щось стало холодно якось,

З руки на землю впало щось.

Хлопці, братки, в мене кров,

Перев’яжіть, будь ласка, хтось.

Реклама

Рукав розрізали, перев’язали.

Автомата в руки знову дали.

Ти нам потрібен, давай стріляй!

І я стріляв. І ті лягали.

ЕВАКУАЦІЯ! Іван, давай біжи!

Реклама

Хлопці, а як же ви?

Не бійся, ми не пропадем!

Хто ж буде тут, коли не ми!

А він? Його треба забрати!

Давайте, я вам буду помагати!

Куди?! З рукою?! Не мудруй!

Реклама

Тобі ще відстань подолати!

Пробіг між куль, хлопці прикрили,

Уже в швидкій, упав без сили,

Не знаю чи я довго спав,

В лікарні потім розбудили.

Реклама

Почали рани лікувати,

Осколки з ліктя діставати.

Щось дістали, щось залишили.

Давай мене перевертати.

А там ще трохи подарунків,

Буде, що класти до пакунків.

Реклама

Осколки з куприка дістали

Мені їх потім показали.

А далі я захотів спати,

Не міг більше лежати.

І я заснув, мов немовля -

Сон дозволили мені надати…

Реклама

Цей текст важко було написати,

Напевно, важче вам читати.

Гірка ця правда, неприємна,

Але її потрібно пам’ятати!

Коли будете хотіти каву пити,

Реклама

Чи пиво рибков закусити,

Пам’ятайте хлопців, що стояли,

Щоб ви могли спокійно жити!

***

Коли настане довгождана хвилина,

І переможний клич пролуна звідусіль,

Я прийду до тебе, моя мила,

Реклама

І розкажу про все, що є на душі.

***

Історія короткої любові

розпочалась не так давно.

Любила жінка чоловіка,

а він її, й були вони одно.

Реклама

І з їх безмежної любові

життя новеє зародилось,

Воно було в її утробі

і в цій любові опинилось.

Той плід любові розвивався,

Кінцівки видно на узі.

«Дивися, жінко! Посміхався!»

Реклама

Її погладив потім по руці.

Нарешті вже прийшла година,

в пологовий будинок їхать слід

Під час війни зроста родина -

Життя маленьке проситься у світ.

Народила жінка у Вільнянську,

Під звуки куль і обстріли гармат.

Реклама

Перемогла сім’я ту силу окупантську,

Прокльони ті московськіїх догмат.

Маленьке сонце засвітило,

Пробилися промінчики через пітьму.

Нова надія світу народилась,

Зернятко нове в зорану ріллю!

Лише два дні та зіронька світила,

Реклама

Лише два дні раділа мати дітворі.

Та кацапськая ракета прилитіла

І розлитілись стіни по дворі.

Нема малечі більше… Вона в раю!

Ніколи! Ніколи! Ніколи!

Ніколи не пробачимо русню!

Реклама

25.11. 2022

Донецька область, Україна

***

Дозволь собі радіти й посміхатись!

Дозволь собі побачити красу!

Дозволь природу відчувати!

І не гаси в собі життя жагу!

Реклама

І так, війна в країні вносить корективи.

Невпинний біль і смуток огорта,

Думаєш про хлопців у окопах

Їм холодно і снігом накрива.

Ти злишся на природу і на Бога,

Реклама

Ти просиш більше теплих днів,

Приходить в відчаї тривога,

Вогонь емоцій теплих догорів.

Ти свариш діток, що радіють снігу,

Закохані не в милості твоїй,

Посмішки не залишають більше сліду,

Реклама

Душа закрита радості, у ній лише жалі.

А ми з братами тут, в окопах,

Воюєм за щасливі дні.

Щоб дітки завжди посміхались

І мрії щоб були живі.

Реклама

І дуже сильно думка мене гріє

Що там, в тилу, лунає сміх,

Кохання у серцях жевріє,

Життя триває там для всіх.

Хоч дехто з нас не вернеться додому,

І смерть під руку з нами в боротьбі,

Реклама

Та ти радій і дякуй тому,

Хто дав можливість рухатися у житті!

Нагадаємо, до Дня матері Іван Мигалько написав зворушливу пісню. Виконав її разом із братом, який також служить у лавах Збройних Сил України.

Цей матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту UkrainianMediaFund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні за сприяння The German Marshall Fund of the United States.

Скопійовано
Наш сайт використовує файли cookie
Для чого це нам потрібно