«Дозволь собі побачити красу»: захисник із Закарпаття пише вірші на фронті

Іван Мигалько служить у 5 окремій штурмовій Київській бригаді. При цьому він не покидає поезію. Розповідаємо детальніше про мужнього захисника.

Іван народився у селі Худльово в Ужгородському районі. Навчався на економічному факультеті УжНУ. У студентські роки волонтерив, був активним членом молодіжної організації AIESEC, де очолював локальний комітет. Також він неодноразово був донором крові. Виховує донечку.

«Рима приходить — я її записую. Вірші — моя психотерапія. Так легше проживати емоції», — розповідає Іван.

Вірші Івана Мигалька:

«Ця мить»

Сьогодні зранку я прокинувся,

І сталось так, як я цього хотів.

Боже! Я прокинувся!

Ця мить…

Мить, яку раніше не цінив.

А там, у щоденному житті, у роботі

Ти прокидаєшся, їси,

Кудись біжиш, працюєш, трудишся,

Потім вертаєш

І знову спиш.

Там теж є мить —

Та ти уваги не звертаєш.

****

«Подякуй Богові!»

Читаєш ти ці вірші? Можеш?

І телефон в тебе в руках?

Та чи сказав ти зранку: «Боже!

Дякую!» словами чи хоча б в думках?

Коли прокинувся ти, було видко?

А може місяць ще світив?

Ти вже збирався на роботу швидко?

Чи так у роздумах ходив?

Ти пив сьогодні смачну каву?

Чи випив просто ти води?

Плануєш десь якусь забаву?

Чи є варіанти, є ходи?

А діток своїх зранку, друже,

Збирав ти в школу чи в садок?

А на сніданок була каша може?

І на роботу взяв собі лоток?

Подякуй Богові за все це!

Подякуй Богу, що живий!

Подякуй, що б’ється твоє серце!

Подякуй за цей світ чарівний!

30.09.2022 р.

Зайцеве, Донецька область

***

І тут він дзвонить… Він живий!

Хоч мертвим був… Але живий!

О, друже, мій! Тобі щось треба?

Та ні, все є, ще можу й поділитись!

А як ти сам? Казали хлопці, що підбитий?

Та вже здоровий, вже готовий рити.

З нами Бог! Тримайся, брате!

Нам є за кого тут стояти!

Тримайся, друже, і молись,

Ми ще зустрінемось колись!

***

«Історія найстрашнішого світанку»

Впав… Лежу… Кричу…

О, Боже! Я живу?

Іванку, Ванька! Ти там як?

Живий… Уже встаю…

Вадим, напевно, спить…

Може просто так лежить?

Братку! Друже! Вставай! Не спи!

Не чує… Вже з Богом говорить…

Я ніби радий, бо живу…

Вадим не спить, — тому реву…

Ей! Хлопе! Опануйся!

Підвожусь, автомат беру…

Зліва, справа і спере́ду,

Лізуть ті, як вівці у чере́ду.

Який це день? Коли це було?

В четвер, чи то в сере́ду?

Патронам стріляним не було ліку.

Їх наступ був якраз на піку.

Та ми давали відсіч, не пустили,

Бо свою землю боронили…

Стріляли ми не одну годину,

А ті все пруть і лізуть із долини…

Вже менше й менше їх стає,

Як взимку ягід у калини.

Щось стало холодно якось,

З руки на землю впало щось.

Хлопці, братки, в мене кров,

Перев’яжіть, будь ласка, хтось.

Рукав розрізали, перев’язали.

Автомата в руки знову дали.

Ти нам потрібен, давай стріляй!

І я стріляв. І ті лягали.

ЕВАКУАЦІЯ! Іван, давай біжи!

Хлопці, а як же ви?

Не бійся, ми не пропадем!

Хто ж буде тут, коли не ми!

А він? Його треба забрати!

Давайте, я вам буду помагати!

Куди?! З рукою?! Не мудруй!

Тобі ще відстань подолати!

Пробіг між куль, хлопці прикрили,

Уже в швидкій, упав без сили,

Не знаю чи я довго спав,

В лікарні потім розбудили.

Почали рани лікувати,

Осколки з ліктя діставати.

Щось дістали, щось залишили.

Давай мене перевертати.

А там ще трохи подарунків,

Буде, що класти до пакунків.

Осколки з куприка дістали

Мені їх потім показали.

А далі я захотів спати,

Не міг більше лежати.

І я заснув, мов немовля -

Сон дозволили мені надати…

Цей текст важко було написати,

Напевно, важче вам читати.

Гірка ця правда, неприємна,

Але її потрібно пам’ятати!

Коли будете хотіти каву пити,

Чи пиво рибков закусити,

Пам’ятайте хлопців, що стояли,

Щоб ви могли спокійно жити!

***

Коли настане довгождана хвилина,

І переможний клич пролуна звідусіль,

Я прийду до тебе, моя мила,

І розкажу про все, що є на душі.

***

Історія короткої любові

розпочалась не так давно.

Любила жінка чоловіка,

а він її, й були вони одно.

І з їх безмежної любові

життя новеє зародилось,

Воно було в її утробі

і в цій любові опинилось.

Той плід любові розвивався,

Кінцівки видно на узі.

«Дивися, жінко! Посміхався!»

Її погладив потім по руці.

Нарешті вже прийшла година,

в пологовий будинок їхать слід

Під час війни зроста родина -

Життя маленьке проситься у світ.

Народила жінка у Вільнянську,

Під звуки куль і обстріли гармат.

Перемогла сім’я ту силу окупантську,

Прокльони ті московськіїх догмат.

Маленьке сонце засвітило,

Пробилися промінчики через пітьму.

Нова надія світу народилась,

Зернятко нове в зорану ріллю!

Лише два дні та зіронька світила,

Лише два дні раділа мати дітворі.

Та кацапськая ракета прилитіла

І розлитілись стіни по дворі.

Нема малечі більше… Вона в раю!

Ніколи! Ніколи! Ніколи!

Ніколи не пробачимо русню!

25.11. 2022

Донецька область, Україна

***

Дозволь собі радіти й посміхатись!

Дозволь собі побачити красу!

Дозволь природу відчувати!

І не гаси в собі життя жагу!

І так, війна в країні вносить корективи.

Невпинний біль і смуток огорта,

Думаєш про хлопців у окопах

Їм холодно і снігом накрива.

Ти злишся на природу і на Бога,

Ти просиш більше теплих днів,

Приходить в відчаї тривога,

Вогонь емоцій теплих догорів.

Ти свариш діток, що радіють снігу,

Закохані не в милості твоїй,

Посмішки не залишають більше сліду,

Душа закрита радості, у ній лише жалі.

А ми з братами тут, в окопах,

Воюєм за щасливі дні.

Щоб дітки завжди посміхались

І мрії щоб були живі.

І дуже сильно думка мене гріє

Що там, в тилу, лунає сміх,

Кохання у серцях жевріє,

Життя триває там для всіх.

Хоч дехто з нас не вернеться додому,

І смерть під руку з нами в боротьбі,

Та ти радій і дякуй тому,

Хто дав можливість рухатися у житті!

Нагадаємо, до Дня матері Іван Мигалько написав зворушливу пісню. Виконав її разом із братом, який також служить у лавах Збройних Сил України.

Цей матеріал підготовлено за ініціативи Національної спілки журналістів України в межах Проєкту UkrainianMediaFund з підтримки незалежних місцевих медіа в Україні за сприяння The German Marshall Fund of the United States.