Воїн 128 бригади розповів, як боронить Україну від ворога

Зараз йому 26 років, із яких майже 6 він провів у ЗСУ. Перший трирічний контракт боєць відслужив у зоні АТО-ООС, потім трохи працював на цивільній роботі, а далі почалася повномасштабна війна, — розповідає пресслужба 128 бригади.

— Як тільки росіяни вдерлися в Україну, я відвіз рідних на Закарпаття, пішов у військкомат і повернувся в 128 окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду, — каже Атос. — Потрапив у штурмову роту.

Боєць побував на всіх гарячих напрямках — Запоріжжі, Херсонщині, Донеччині, знову Запоріжжі. Неодноразово був поранений, отримав багато контузій, на його очах гинули товариші.

— З початку війни наш колектив дуже здружився, згуртувався, більшість хлопців мобілізованих — усі молоді, заряджені, мотивовані. І коли вони гинуть… У бою це сприймається по-одному — ти або надаєш допомогу, якщо ще можна, або все. Тоді немає часу думати, аналізувати. А після бою все сприймається по-іншому, це дуже гірко…

Артем багато разів працював зі зброї безпосередньо по ворогу. І робив це холоднокровно.

— Я знищую ворогів із радістю. А додатковий бонус до цього — бойові трофеї: оптика, тепловізори, нічники, дрони, та навіть бронебійні патрони для АК, яких у нас немає. Під час штурмів на Херсонщині ми прорвалися на російські позиції й знайшли купу кинутих боєприпасів. Сусідня рота вела бій у селі, то ми їй підвозили цілі цинки (металеві герметичні ящики для боєприпасів) з російськими патронами…

Як боєць із великим бойовим досвідом Атос бачить, як стрімко міняється війна.

— У Бахмуті було дуже непросто — танк по тобі працює, піхота постійно лізе. Десь провтикав пару хвилин, і «вагнери» вже під хатою. Там більше стомлювався, постійно хотілося відпочити, поспати. Коли воюєш активно, не думаєш про страх, на це немає часу. А зараз не так — над тобою постійно дрони: ФПВ і скиди, і ти мусиш не так воювати, як ховатися. РЕБ (радіоелектронна боротьба) то працює, то не працює, адже росіяни постійно міняють частоти.

Хоча Атос виїхав із Донеччини ще до 2014-го, знайомі там залишилися, час від часу він спілкується з ними.

— Там багато людей на росію орієнтованих. Я їх не розумів. Приїздив туди після 2014-го, зустрічався з друзями дитинства, а вони мені: «Нас Кієв бамбіт!» Хоча всі будинки цілі, ніяких бомб. Коли почалася повномасштабка, вони втекли в росію, але швидко зрозуміли, що нікому там не потрібні. І тоді поїхали в Західну Європу як українські біженці, тепер живуть за євро. Я їх питаю іноді — як так? Ви ж від євро в росію тікали. А вони: «Да ми там нікому нє нужни». Ось і вся пісня…

Артему подобається на позиціях. Коли тривалий час немає бойових завдань, він відчуває нестачу адреналіну й сам рветься на передову.

— За що я воюю? Я прийшов сюди, тому що так треба. Не пішов найманцем у якусь іншу армію. Напали на мою країну, в якій я народився й виріс, тому її треба захищати…

Раніше 128 бригада показала, як оператори дронів знищують ворога.