Солідні роки, даровані Богом: Василь Андрійович Гарагонич святкує 90-річчя

Наш ювіляр займає помітне місце в еліті Закарпаття. Він — добре відомий учитель української мови та літератури, очільник кількох шкіл, заступник директора із виховної роботи Мукачівського кооперативного фінансово-комерційного технікуму, знаний журналіст, багаторічний редактор газети «Панорама».

Усе це має стосунок до Василя Андрійовича Гарагонича, який зустрічає красні 90 років, даровані Богом! Це спонукало нас взятися за перо і більш детально розповісти про цю непересічну людину.

Василь народився у мальовничому селі Лохово (тепер Мукачівського району Закарпатської області) у селянській родині Полані Михайлівни (1909-1980) та Андрія Андрійовича (1907-1978). Мав молодшу сестру Ганну (1939-1992). Змалку допомагав батькам, які були побожними, ходили до церкви і дітей вчили молитися. А ще в родині був культ освіти і розуміння, що освіта дасть краще життя. Тому Василь добре вчився у місцевій семирічці (мав лише одну четвірку), потім — у Мукачівському педагогічному училищі, яке закінчив у 1953 році. Одержав диплом і направлення в Абранську семирічну школу.

Тут він почав писати свою педагогічну біографію, яка нараховує 50 років. Саме тут зустрів свою половинку Софію Юріївну (яку називав з того часу Софійкою).

А ще, відчуваючи потребу в підвищенні свого освітнього рівня, поступив на заочне навчання: українське відділення філологічного факультету Коломийського педінституту імені І. Я. Франка. Однак навчальний заклад незабаром розформували, а студентів перевели до Кримського педагогічного інституту імені М. В. Фрунзе, що знаходився у Сімферополі. Саме тут у 1963 році він одержав омріяний диплом про закінчення історико-філологічного факультету згаданого вишу. Випускникові Василю Гарагоничу дали направлення в аспірантуру і пообіцяли квартиру, якщо він переїде у Сімферополь. На щастя, Софія Юріївна не погодилась на переїзд, тому чоловік їй дуже дякував. Ще треба наголосити, що молодий учитель три роки відслужив строкову службу в армії (1955-1958). Після цього повернувся до педагогічної праці.

Згодом вчителював у Зняцево-Драгинській восьмирічній (1958-1959) та Станівській (1959-1963) середній школах. У 1963-1968 роках був директором Пузняківської школи, а у 1968-1977 роках очолював Страбичівську восьмирічну школу. Потім 27 років працював у Мукачівському кооперативному фінансово-комерційному технікумі. Тут, крім викладання української мови та літератури, був завідувачем кабінету, очільником товарознавчого відділення і, як ми уже згадували, заступником директора із виховної роботи… У 2006-2019 роках — головний редактор газети «Панорама». Ось так коротко про основні віхи життя нашого ювіляра. А тепер ґрунтовніше.

Основна частина життя Василя Андрійовича Гарагонича присвячена педагогічній праці. Він сіяв розумне, добре, вічне своїм вихованцям. І як писав відомий вітчизняний педагог Василь Сухомлинський, серце віддавав дітям. Спочатку працював з учнями початкових класів, тобто був класоводом. Вчив найменших школярів писати і читати, добре поводитися. Але заняття проводив не тільки у класі. Разом із учнями саджав дерева, грав у футбол та волейбол, знайомив їх із лісом та його дарами, готував тематичні заходи, організовував культурне дозвілля… Більшість прізвищ своїх вихованців Василь Андрійович пам’ятає й понині, хоча й минуло понад 65 років! Однак зауважує, що за ці роки в Абранці сталися зміни… на гірше! Раніше в школі було 120 учнів, а зараз їх кількість зменшилася майже наполовину, село не має зв’язку з Воловцем, роботи немає, землі також немає! Однак природа — дуже гарна, тому пропонує будувати тут санаторії та будинки відпочинку, щоб окремі жителі села мали роботу.

Після здобуття вищої освіти почав викладати рідну солов’їну мову та літературу. В одному із інтерв’ю Василь Андрійович зауважував: «… з дитинства я дуже любив читати. Читання літератури було для мене справжнім святом, стихією, в яку поринав з головою». А потім додавав:

«…Читання літератури дуже розвиває людину: і думка працює, і духовне збагачення відбувається, і словниковий запас поповнюється, і приклади для самовиховання — все там є».

Василь Гарагонич

вчитель, журналіст

Ювіляр не любить телебачення, бо там працюють емоції, найчастіше — негативні. Тому Василь Андрійович розповідав учням зміст творів вітчизняних класиків. Вчив, із кого з літературних героїв треба брати приклад, а з кого — ні! Або давав подібне завдання вихованцям, щоб вони давали оцінку. Учив їх культури читання.

Зрозуміло, учив грамотності з української мови. Наголошував, що це доведеться робити усе своє життя. Учні писали письмові роботи, перекази, твори.

Новий щабель у рівні викладання рідної мови та літератури з’явився у Мукачівському кооперативному фінансово-комерційному технікумі (тепер Мукачівський кооперативний фаховий коледж бізнесу). Тут, крім вивчення предмета, студенти ставили вистави, відвідували театри (особливо під час екскурсій), замки Закарпаття, проводили літературні вікторини, організовували зустрічі з письменниками. Найбільше готувались до відзначення тем: «Шевченкова доба в українській літературі», «Києво-Могилянська академія в Україні XVII–XVIII століть». Учні писали реферати на такі теми: «Сучасний розвиток духовної культури в Україні», «Культура Закарпаття в минулому і тепер», «Народні свята і обряди на Мукачівщині» та інші. А ще ювіляр написав книгу «Мукачівський кооперативний технікум: історія і сьогодення» (Мукачево, 1997). Таким чином, він став першим літописцем згаданого навчального закладу.

Треба звернути увагу, що Василь Андрійович мав досвід організації навчально-виховного процесу в Пузняківській та Страбичівській восьмирічних школах. Зрозуміло, що коло обов’язків директора є дуже широким. Найперше, він має знати зміст нормативно-правових документів, що регламентують роботу навчальних закладів. Крім того, має забезпечувати викладання усіх навчальних предметів, тобто дбати про повний комплект педагогічних кадрів. Очільник має знати особливості кожного працівника, сильні і слабкі сторони, знайти «ключик» до кожного з них. А ще регулярно проводити наради при директорові, педагогічні ради з актуальних питань, контролювати проведення методичних об’єднань з різних предметів тощо. А ще необхідно дбати про нормальний стан школи, щорічні ремонти, забезпечувати школи теплом і світлом. Із задоволенням треба сказати, що ювіляр із цим блискуче справився. Крім основних обов’язків, він приділяв значну увагу і дозвіллю педагогічного колективу.

Василь Гарагонич — відомий журналіст. Першу публікацію мав у 14 років у газеті «Прапор перемоги». Вона була присвячена роботі сільської бібліотеки, з позицій учня-читача. Згодом з’явилися нові публікації. Спочатку це були розвідки про вчителів, проведення позакласних та позашкільних заходів, екскурсії на підприємства тощо. Згодом діапазон публікацій значно розширився. І гострота пера стала більш актуальною. Він зустрічався з представниками місцевої влади, висвітлював освітянські проблеми і вказував шляхи їх вирішення, багато писав про передовиків виробництва, доводив, що праця облагороджує людину, не забував і про реформу медицини в Мукачеві та районі, про здобутки в галузі торгівлі… Ювіляр називав слово «даром Божим». І це він довів у своїх публікаціях! До речі, додамо, що Василь Андрійович був багаторічним головою Мукачівської регіональної організації Національної спілки журналістів України.

Майже 13 років (2006-2019) Василь Андрійович був головним редактором газети «Панорама» (попередня назва «Прапор перемоги»). Це були роки напруженої праці. Нагадаємо, що «Панорама» була першою серед закарпатських газет роздержавленою. Тобто головний редактор повинен був думати, за рахунок чого має виходити газета і про зарплату працівників редакції. До речі, колись ювіляр згадував, що у спілкуванні з людьми керувався принципом толерантності, поступав по-християнськи, приймав аргументи іншої сторони і був схильний до компромісів.

Очолюючи «Панораму», ювіляр став автором чотирьох книг, а саме: «Життя прожити — добро творити» (Мукачево, 2008), «І слово — дар Божий» (Ужгород, 2015), «Духовність окрилює людину» (Ужгород, 2017), «Думки в одежі слова» (Ужгород, 2019). У першій книжці автор видав окремі опубліковані статті, оповіді, інтерв’ю із знаними людьми Мукачева та Мукачівщини. У другій — вміщено публіцистичні матеріали, написані й видрукувані останнім часом. У третій — доробок журналіста Василя Гарагонича-старшого за останні два роки, які публікувалися в газеті «Панорамі». У крайній книзі вміщено матеріали, що друкувалися в «Панорамі». Особливістю цієї збірки є розділ «Дні, які святкують християни». Тут є розповіді про «Богоявлення», «Хрещення Господнє», «Вознесіння Христове», «Пресвята Тройця», «Свято Успіння Богородиці», «Покров Пресвятої Богородиці», «Завтра Різдво Богородиці», «Навернутися до Бога ніколи не пізно» та ін.

Знаємо Василя Андрійовича як коханого чоловіка, люблячого татка та турботливого дідуся. З дружиною Софією Юріївною (у дівоцтві — Пуга) прожили понад 64 роки. До речі, цікавою є історія їхнього знайомства. Після закінчення педучилища в указаний час Василь Гарагонич прибув в Абранську семирічну школу. Наступного дня директор школи Василь Чокнадій попросив його зустріти автобус, яким приїде молода вчителька. Він її зустрів і покохав на усе життя. 9 листопада 1954 року вони розписались у Абранській сільській раді і одержали «Свідоцтво про одруження». Цей день ювіляр вважає найголовнішим у своєму житті. Відтоді ділили успіхи і невдачі на двох. Софія Юріївна чекала чоловіка три роки з армії. У подружжя Гарагоничів народився син Василь. Він радував батьків своїми успіхами у навчанні і поведінці, закінчив історичний факультет, став доктором історичних наук, професором, одружився з випускницею Київського технологічного інституту харчової промисловості Ярославою Іванівною (у дівоцтві — Мерцин), вони подарували батькам двох синів-красенів Івана та Василя, які здобули по дві вищі освіти. Травень 2019 року став сумним для Василя Андрійовича — закінчила свій земний шлях Софія Юріївна. Потім другий страшний удар — у липні 2020 року передчасно помер у віці 61 рік син Василь Васильович Гарагонич. Тому зараз Василь Андрійович тішиться внуками. Іван Васильович та Василь Васильович-молодший відзначаються високою культурою, працездатністю, талановитістю і дуже шанують дідуся, який чекає правнуків. І це трохи додає йому сил.

Усе життя ювіляр сумлінно і наполегливо працював. Деякі його здобутки не залишились не поміченими. Так, йому було присвоєно звання «викладач-методист» (1985), «Заслужений вчитель України» (1989), нагороджено медаллю «Ветеран праці» (1987), став членом Національної спілки журналістів України (1998), відзначено нагрудним знаком Закарпатської обласної ради та Закарпатської обласної державної адміністрації «За розвиток регіону» (2010), Золотою медаллю української журналістики (2010), Почесною грамотою секретаріату Національної спілки журналістів України (2000, 2005), Почесною грамотою Закарпатської обласної ради (2005, 2015), Почесною грамотою Закарпатської обласної державної адміністрації (2015), Подякою президії Закарпатської обласної ради професійних спілок (2009), Почесною грамотою виконавчого комітету Мукачівської міської ради (2015), Почесною грамотою Мукачівської районної адміністрації та районної ради (2007, 2008) та ін. З церковних нагород — Грамота архієпископа Мукачівського і Ужгородського (2015) та два ордени «1025 років хрещення Русі» та «Святитель Феодосій Чернігівський». Але для ювіляра головною нагородою була і є шана та повага людей. Для цього він добросовісно трудився усе життя. І, безперечно, заслужив цю шану і повагу!

Василь Андрійович Гарагонич зустрічає своє славне 90-річчя. Зустрічає його з вагомими здобутками, яких би вистачило на кілька життів. Тому ми бажаємо йому найперше міцного здоров’я, життєвого оптимізму та Божої благодаті на многії і благії літа!