Закарпатський прикордонник: "Донбас став депресивним ще до війни"

Боєць "Вепр" ніс службу на так званому кордоні згідно з першими Мінськими домовленостями, одразу після їх підписання. 49-річний старший прапорщик з Ужгородщини майже 5 місяців перебував у зоні так званої антитерористичної операції.

- Які завдання були поставлені перед вашим прикордонним загоном? Що очікували від роботи прикордонника на війні і яка реальність?

- Нашим першочерговим завданням була охорона нової адміністративної межі. Тобто наша ділянка в майже сто кілометрів патрулювалась від проникнення диверсійно-розвідницьких груп ворога. Тримали декілька блокпостів, серед яких один на лінії постійного зіткнення із терористами. Розшукували сепаратистські військові групи. Відносно спокійно проходили патрулювання. Та все ж загін мав двох вбитими та чотирьох поранених. Та нічого не очікував, знав, що йду на війну.

- Оскільки ви багато патрулем об'їздили по лінії фронту, що скажете про місцевість, населення?

- Населення... Любили нас місцеві жінки, бабусі годували час від часу, а коли вже нас відправляли додому, то навіть прощальною вечерею пригостили. А там і вареники і все смачне таке.

Місцевість депресивна була і до того. Майже третина квартир багатоквартирних будинків були порожні до війни, це багато років, навіть вікна у будинках вже погнили. А книги, які читав у вільний час, брались у місцевому гірничому коледжі у Новогородівці, який став занедбаний ще за декілька років до військових дій. Сторож колишнього навчального закладу розповідав, що просто почали брати працівників на шахту без освіти тому і заклад закрили. Жаль, адже стільки станків та різного гірничого обладнання просто згнило або зіржавіло, а решту розтягували. Тобто у цьому винна безвідповідальність і не більше. Видно навіть, що в селах і містечках навіть магазинів мало, і кави справжньої немає де випити (сміється, - авт.).

Зараз прикордонник відправився на лікування. Про плани не говорить, бо ще невідомо, чи відправлять їх знову на фронт. Лише говорить про якість офіцерства та велику кількість генералів, які, м'яко кажучи, не зовсім потрібні у прикордонній службі.

Наголошує на "хронічному комунізмі" Донбасу:

"Вулиці скрізь іменами комуністичних лідерів названі. Є вулиця в честь Кобзаря, але теж зросійщена і на табличці написано "ул. Шевченко". Пам'ятник Леніну знесено, але він в центрі міста, а Тарас Григорович начебто схований від людського ока".