Про блискавично-романтичне знайомство, кохання і одруження бійця АТО з мукачівкою – у свіжому номері газети «Панорама»

14 лютого вийде з друку черговий, 5-й у цьому році номер газети «Панорама».

Оскільки саме в цей день усі закохані відзначають своє «професійне» свято – День святого Валентина, центральним матеріалом випуску стала розповідь про романтичне кохання. Воно спалахнуло в душі 33-літнього Анатолія, який після поранення перебував у госпіталі, і 28-річної Каміли, яку з ним познайомила сестра дівчини. Про те, як фактично блискавично розвивалися їхні романтичні стосунки, читайте у публікації Галини Сернівки під назвою «Причина звільнення: «виходжу заміж».

Ще в одній публікації також йдеться про любов, але вже в найширшому значенні цього слова. Про любов на війні розказує… військовий капелан. Так, війна — це не лише час конфліктів, смертей, безкінечної злоби та ненависті. Військові та добровольці, захищаючи нас від бойовиків, тим самим демонструють любов до своєї родини, близьких, рідної землі та країни. Отець Іван Ісайович, військовий капелан Мукачівської греко-католицької єпархії, перебуваючи на лінії фронту, став свідком багатьох прикладів безкорисної любові до людей, до земляків, до тих, кому якнайбільше потрібен мир. Зокрема, у Дебальцевому - одному з форпостів боротьби за незалежність України. З духівником, який відверто розказав про мобілізацію, патріотизм та християнські чесноти під час війни, розмовляв Андрій Слохіняк.

А ось Христина Феделеш поспілкувалася з сім’єю біженців із зони АТО. Напевно, ніхто б з нас не подумав, що проблеми життя переселенців стануть жорстокою реальністю для України ХХІ століття. І що робити, якщо в тебе зруйнований дім, над головою літають снаряди, ти боїшся за життя своїх дітей, а звернутися по допомогу нема до кого… Залишається тільки тікати, туди, де спокійно, де безпечно і життю рідних ніщо не загрожує. Тисячі, навіть сотні тисяч сімей пережили це на власному досвіді. Пережила таке страхіття і родина Гвоздєвих – подружжя з двома дітьми, сестра з двома дітьми та бабуся, загалом вісім людей. Вони із села Гранітне Донецької області наприкінці грудня приїхали в село Горонду Мукачівського району. Про те, що саме заставило їх покинути малу батьківщину, як прийняли біженців на Закарпатті, що вони говорять про гостинність наших людей, які мають плани на майбутнє – у матеріалі під назвою «Коли все життя вмістилося в один чемодан…».

Тим часом, як увага переважної більшості українців прикута до зведень зі східного фронту, не слід забувати про фронт економічний, реформаторський, управлінський, – вважає Михайло Ведмідь. Бо саме тут куються перемоги завтрашнього дня. Або поразки. Автор приходить до висновку, що якщо Україна не може виграти війну з Росією з допомогою війська, вона має виграти завдяки своїй політичній та економічній силі. Але, на жаль, поки що нема значного прогресу у проведенні реформ і боротьбі з корупцією. При цьому найголовніше – змінити старі «правила гри», які були встановлені раніше у взаємодії політичних та бізнесових еліт. Якщо ж «верхівка» продовжуватиме вести справи так, як це робилося зазвичай, неминуче постане питання про виживання України – питання життя чи смерті. Саме тому нашим Президенту і Прем’єру є чим зайнятися на їхньому головному фронті – політичному та економічному. Їм треба ламати стару Систему і діяти по-новому. Для того їх, власне, і обирав український народ. Час вже цю довіру виправдовувати – не тільки словами, але й конкретними справами. Це – питання життя і смерті. Бо третього Майдану країна може вже не витримати…