У Закарпатті знайшли унікальний експонат – лицарський меч епохи Середньовіччя

Нещодавно до археологічного музею УжНУ потрапив унікальний експонат – лицарський меч кінця XII – початку XIII ст. Важить він 1,25 кг, завдовжки – 106,7 см. Нині знахідка красується у вітрині музею разом із іншими раритетами епохи Середньовіччя.

Науковці істфаку дізналися про знахідку від директора Інституту політичної регіоналістики Мар’яна Токаря ще місяць тому. З’ясувалося, що за 4 км від села Бо́гдана (Рахівщина) вівчар Юрій Ретязник, повертаючись з отарою з полонини через ялиновий ліс, зачепився за вістря меча, що стирчало з землі. Викопав знахідку буковою жердиною, тоді звернувся по пораду до голови сільської ради, колишнього випускника істфаку Петра Ференца, мовляв, що робити з мечем, куди його відправити.

Стараннями пана Петра знахідка опинилася в археологічному музеї на науковому опрацюванні. Відтак за безпосередньої допомоги декана істфаку Володимира Фенича та співробітників факультету, працівників ректорату та очільника вишу Володимира Смоланки безцінна річ залишилася в експозиції музею.

Вже зроблені фотографії, замальовки, необхідні вимірювання, комп’ютерна томограма, рентген, проведена значна робота з пошуку аналогій. Оглянуто й саме місце знахідки, чому сприяв уже згадуваний сільський голова.

Історики переконані, що знайдена старожитність унікальна для Закарпаття, оскільки мечів такої схеми навіть на всій території Європи налічується не так уже й багато. Тепер слід з’ясувати, за яких саме обставин меч опинився в гірській місцевості на Рахівщині – далеко від традиційних шляхів сполучення.

Хоч якою буде відповідь на це запитання, співробітників університету та жителів Богдана тішить уже те, що такий рідкісний і цінний артефакт не втрачено для науки. Можна тільки дякувати тому збігу обставин, за яких меч поповнив не якусь приватну колекцію, а, як воно й має бути, збагатив культурну спадщину населення Закарпаття. Юрій Ретязник здобув славу доброї людини й подяку, археологічний музей історичного факультету – безцінний експонат, а Петро Ференц – більше запитань, ніж відповідей про давню історію свого села.

Оксана Пітра, Медіацентр УжНУ