Відомий винороб думає над новим унікальним фестивалем вина у Закарпатті

Сонячний напій із бочки презентує ледь не всю таблицю Менделєєва

Урсти газдують на 10-гектарній виноградній плантації в урочищі Мала гора, що неподалік села Квасово, де у райській місцині на висоті 200 метрів обробляють 30 тисяч плодоносних кущів сонячних грон. А у своїх винних погребах у селі Великі Береги Іван та Марія (дружина) Урсти завжди раді тим, хто надає перевагу закарпатському натуральному вину. Запропонують таке розмаїття, що аж очі розбігатимуться… Але наголошують: перед дегустацією бажано не користуватися парфумами, не курити та не малювати губи, аби побічні запахи не псували духмяність, оригінальність, тобто автентичність напоїв. Недарма твердять, що вино – божественний витвір! Щоправда, зважаючи на смак і побажання гостей, враховується при цьому вміст їхніх гаманців.

Як відомо, цей трудомісткий промисел на благодатній закарпатській землі зародився давним-давно – люди, насамперед у низинних районах, споконвіку плекали виноградну лозу. Зрештою, наші пращури з цього нелегкого промислу жили-виживали. І так тривало цілими століттями! Прикро, що поокремі види цього унікального ремесла почали незаслужено зникати та забуватися. У Н.Берегах, приміром, немає майстра, який міг би натягнути на бочку залізну дугу. До речі, соки та вино дають життєдайну силу людському організму, вони для нього є живильним нектаром. І, зрозуміло, такою собі віагрою, адже з 13 амінокислот більше половини містяться у цьому натуральному продукті. Сонячний напій із бочки презентує ледь чи не всю таблицю Менделєєва…

Де поділася вулиця Виноградна?

Спеціальна література пише, що вина лікують чимало болячок і недуг. Коли під час війни не вистачало ліків, то військові медики рани бійцям обробляли червоним вином, яке вважається антибактеріальним і протизапальним засобом, до того ж ще й втамовує жагу. Пригадується, як наші батьки та діди у літню днину, тамуючи спрагу на косовиці, замість води споживали вино. Предків це аніскільки не п‘янило, а додавало їм сили, енергії, завзяття, вони азартніше клали валки червневими чи липневими ранками. Звісно, у всьому має бути міра. Хіба не показово, що колись у кожному закарпатському населеному пункті була вулиця із назвою Виноградна. На обійстях восени можна було побачити бочкотару, у якій зберігалося, бродило та дозрівало вино. І слугувало це також своєрідною пропагандою винного ремесла. На жаль, усе геть поперейменовували, тож нині таких вулиць чомусь немає. Хоча з іменем Леніна та Колгоспні подекуди позоставалися. І сміх, і гріх! Добре, що хоч існують музеї нашої минувшини, де можна ознайомитися з раритетними знаряддями праці, у тому числі й з винними пресами для чавлення ягід тощо. Кілька таких пристроїв у себе вдома та у Бене зберігає також Іван Урста, наголошуючи, що всі вони – вироби фабрикантів Австро-Угорщини. На кожному є тавро, де повідомляється, хто його автор і де знаходилася фірма тощо. Хоч таким чином тримається зв’язок з історією цього ремесла…

Пам’ятний урок від Героя

Півстоліття тому учнів 9-10 класів учили й виноградарської справи. 16-річний Іван Урста також відвідував уроки просто неба, на яких перші трудові ази у цій галузі отримав від знаного бригадира-виноградаря, Героя соціалістичної праці Юрія Бенедека. Каже, що Дюрі-бачі стояв на схилі, де рядкувалися кущі, й розказував-учив, чому треба обрізати виноградну лозу, як слід орудувати секатором, коли і як формувати кущ, де й скільки залишати бруньок, аби він був компактним, гарно ріс і восени щедро заврожаїв. Для школярів кожне його слово мало неабияку вагу, тим паче, що виноградні плантації Бенедека завжди були зразковими. Звісно, ті уроки учителя-легенди запам‘яталися на все життя. Як і його одна із сотень порад, мовляв, смак вина залежить від місця, де розташована виноградна площа. Знаємо, що найкраще лозу вирощувати на сонячних схилах. Урочище Мала гора – це те, що треба газді та винним ягодам!

А на виноградні плантації І.Урсти ще й любо дивитися. Якось один високий посадовець, який випадково опинився на цій території, довго не вірив, що так доладно можна газдувати. Бо ж пам’ятається, що на їх місці колись буяли терпка алича, терен тощо. Довелося їх вирубувати, коріння викорчовувати й спалювати.

За 25 років служінню виноробській справі Іван Урста зробив чудову рекламу нашому краю, закарпатським хмільним напоям. А його унікальні вина («Чорний доктор», «Унікум», «Нектар», червоні та класичні білі сухі «Трамінер», «Сапераві» тощо, які мають витримку від 1,5 до 6 років і які власними руками Іван Урста виготовляє з десятків сортів сонячних грон) на різноманітних першостях не тільки перемагають й дістають нагороди, але й розкуповуються у кліп ока.

Кінь Хасан як нагорода за якість

Нодьберезький газда, до речі, й нині пишається «живою» нагородою від екс-міністра МНС, народного депутата Віктора Балоги, який за рідкісні та вишукані вина подарував йому п’ятирічного коня-велетня на ім’я Хасан. Тепер йому вісім літ. А тяглова сила у сільському господарстві нині на вагу золота! Як і дефіцитний гній, яким щорічно удобрюють виноградні схили. Винороб каже, що саме завдяки В.Балозі та колишньому голові облради Іванові Іванчу вдалося вдихнути друге життя у крайове виноробство, але…

Винороб має бути «в законі»

Нині приватні винороби так і не мають права вільно продавати виготовлений власноруч хмільний натурпродукт. У цій справі держава повинна змінити підходи, а справжнім виноробом визнати тільки того, хто продукує напій з урожаю, вирощеного на власних плантаціях. За такими правилами, зрештою, живе цивілізована Європа, зокрема й сусідня Угорщина. З цього приводу І.Урста згадує, що вирішити це питання бралися народні депутати від Закарпаття чи не всіх попередніх скликань, однак віз і нині там. У Берегові було навіть організовано публічні виноградарські семінари та круглі столи, але дотепер нічого так і не зроблено. Були сподівання на успіх, коли свого часу до розробки проекту закону про підтримку та розвиток віт­чизняного приватного виноградарства долучилися великобактянські учені. Вони серйозно попрацювали у цьому напрямку, прагнули врахувати кращий досвід європейських країн, місцеві традиції, колорит тощо. Документ уже був майже готовий, але раптово помер один із його авторів-розробників, і вкотре справа загальмувалася. Навіть телефонували з приймальні першого віце-президента ААНУ А.Балян й казали, що небавом «винний» проект передадуть у ВР. Але події на Майдані, дострокові вибори Президента у травні та українського парламенту в жовтні, як і війна, не сприяли активному просуванню накресленням виноградарів. Невже їм і надалі бути в підпіллі, у вічній ролі принизливих прохачів?!

За лозою треба доглядати, як за дитиною…

Із Іваном Урстою спілкуватися про вино не тільки цікаво, але й корисно. Бо про нього знає якщо не все, то майже все! Приказки, прислів‘я, притчі, факти, епізоди, історії… Пригадує, як лозу, в тому числі ексклюзивні сорти, привозив із різних куточків України (купував у приятелів і друзів із сіл Бене, В.Бакта, Виноградівщини, з Херсонщини, Криму, Одеси), а також з Грузії, Франції, Угорщини, Молдови. За деякими сортами їздив особисто, окремі передавали.

А бувало, щоб виростити рідкісний і смачний сорт винограду, йшов на деякі хитрощі. Якось, гостюючи в одного газди в сусідньому селі, запримітив на ділянці унікальний сорт. Просив – не давав, ані прутика! Тоді непомітно відламав гілочку, поклав її у кишеню та привіз додому. Злеліяв віть у тепличці, відтак пересадив на плантацію, й нині цей кущ також рясно плодоносить. До речі, плантації І.Урсти – немов у кіно: ряди рівненькі, уся лоза підв‘язана, влітку ваговиті грона так і звисають-вгинаються до матінки-землі, яка дає силу та поживу. Особливу увагу звертає на проріджування, адже інколи й занадто рясні кетяги можуть зіпсувати настрій виноградарю. Так було із сортом «Голубок», коли лоза мало не тріскала від надмірної ваги ягід…

Хай живе фестиваль… екологічного вина!

Що цікаво, виноробна продукція лицаря виноградної лози екологічно чиста, бо І.Урста не обробляє ягоди хімікатами. Каже: обприскування отруює людей. Навіть міркує зініціювати проведення фестивалю екологічно чистого вина. Для втілення задуму шукає однодумців. Приміром, колишній берегівець Іван Іванчо двома руками за таку чудову ідею, готовий бути натхненником і порадником цієї винної акції. Тим паче, що з Іваном Урстою колись працювали у Берегівському райвиконкомі: один Іван – головував, а другий Іван (тезка) – завідував відділом. Але й, окрім цього, щоденних клопотів у виноградаря з Н.Берегів хоч відбавляй! То дорогу на узгірки трохи відремонтував, то завіз туди десятки машин каменю, то ще до чогось руки свої докладе. Планує й надалі вирівнювати шлях, але хотів би, аби за цю роботу дружно взялися й інші винороби-сусіди. А в якусь мить узяв і подався «Нивою» у Бене, де завершують спорудження Будинку вина. Тут окреслюються контури цікавого об’єкта, де у видовбаному ще за часів Йосифа Франца столітньому підвалі буде винниця з налитим у дубові бочки смаковитим напоєм. І не тільки…

Газда «хмільної» хати

У Великих Берегах аж ніяк не проминеш хату Івана Урсти. Кожному, хто завітає сюди, намагається про вино, культуру його споживання розказати цікаво, дохідливо і популярно. Перепити, каже, – не зрозуміти аромат, пахощі винного букета. Дає різні поради, навіть у віршованій формі. Довкола на столі та стінах – медалі, грамоти та інші відзнаки, різні посудини, куди наливає п‘янкий напій. Та й саме обійстя нагадує, що у ньому мешкає винороб: бочки, чани (пути), давильні преси та інші антикварні предмети, як і лугош, на гілках якого де-не-де звисали перезрілі кетяги – як декорацію, залишив їх для краси. А відтак надибуєш і на дерев’яну мапу села (на ній мала штрека і Чорний мочар, урочище Атак і церква, інші об‘єкти), яка встановлена при вході на подвір’я. Красується тут і раритетний віз з інвентарем. Але характеристику рідним В.Берегам І.Урста дає не найкращу. Каже, пасуть задніх у бізнесі, зеленому туризмі. Наводить приклад. Нещодавно на дегустацію у винну залу «Урста» прибула група з сусідньої Угорщини. По завершенні хмільної трапези на ночівлю змушені були їхати аж за 20 кілометрів – у Четфалву. Щоправда, останнім часом на околиці села таки виріс невеликий готель, власником якого є переселенець із Міжгірщини. Але цього для В.Берегів недостатньо!

Після інфаркту Урста дружить тільки з вином

Нещодавно знаному закарпатському виноробу виповнилося 70. А коли був на 20 років молодшим, після інфаркту опинився у кардіореанімаційному відділенні ЦРЛ. Сталася біда на грунку Малої гори, де нині очі милують-тішать його виноградні плантації. Якраз дав волю селянським рукам і активно, з азартом розчищав заростлі, коли всередині запекло, мовби залізний прут засадили у груди. Добре, що вчасно першу допомогу надала сільська лікарка Єлизавета Фульга. Бо інакше… Відтоді зав’язав зі спиртним, окрім вина. І сам не п‘є горілку, коньяк, віскі, бренді, пиво, і другим не радить цього робити. Але вино – це такий продукт, що лікує, недужого ставить на ноги. Проте наголошує: пити слід у міру, перегнеш палицю – біда…

Михайло Папіш, НЗФото Максим Адаменко