Життя   • 3 листопада 2014 року, 10:24302

Колочавці заглянули в минуле місцевих євреїв

У неділю в Колочаві день був насиченим на події - тут відзначали день єврейської культури. Тож запросили гостей з усіх куточків Закарпаття. Розпочали святкування з урочистого відкриття меморіальної дошки, до слова, вже четвертої. Тут викарбувані прізвища всіх, кого вдалося віднайти. А це близько 120 колочавців до вже 260 віднайдених в результаті наполегливих дослідницько-пошукових робіт. Як зазначив Станіслав Аржевітін, ще близько ста прізвищ залишаються недослідженими. Та сподівається, що з часом це вдасться зробити. Перерізали стрічку сільський голова Колочави Василь Худинець, відомий в краї меценат, про якого згадували вище, Станіслав Аржевітін та інші поважні гості, повідомляє НПП "Синевир". А далі було найцікавіше: театралізовані дійства культурної спадщини колочавських євреїв. Гості мали змогу перенестися в минуле і спостерігати за навчальним процесом в школі 20-30-х роках, стати свідками депортації євреїв, побувати у кузні та побачити, як підковували коней, скуштувати справжню єврейську кухню та запечених гусей. І все це просто неба у скансен музеї «Старе село». Не обійшлося і без танців з бубнами. Зустрічали ж делегацію на вході справжнісінькі жандарми і розмовляли, між іншим, німецькою, угорською, чеською, не одразу й зрозумієш, що хочуть звісно вийшов до гостей і голова села та поважні гості Колочави - Іван Ольбрахт, відомий чеський письменник і журналіст та Едмунд Еган, угорський економіст і фахівець з організації сільського господарства. Спостерігаючи за ними та слухаючи цікаві привітання і розповіді, на якусь мить забуваєш про сьогодення і стаєш співучасником подій минулого. Забуваєш і про те, що Еган і Ольбрахт не справжні, і все це постановка та всі ці костюми, одяг з минулого - все таке реалістичне, не постановочне, наче говорить саме за себе - ми справжні! Найбільше вразила театралізована постановка: «Депортація колочавських євреїв в 1942-1943 рр.». І як навздогін кидали хліб, щоб хоча б щось в дорогу дати. І ці хлопчики під прицілами, всі ці жахливі речі навіть в якості спостерігача важко сприймати без сліз. А підсилила ефект презентація книг Бориса Михайловича Забарко під назвою «Ми хотіли жити» на українській, німецькій, англійській мовах. В книгах йдеться про реальні спогади і розповіді реальних людей, яким вдалося пережити холокост. Родзинкою свята окрім театралізованих постановок були і пісні у виконанні ансамблю «Беяхад» («Хесед Шпіра») з Ужгорода та перегляд відео - спогадів колочавців про минуле, про місцеві єврейські сім’ї - «Шабатна гуска» Барбіла Б. Ну і звісно доповнило це все свято спілкування у невимушеній обстановці та обід, який плавно переріс у вечерю у колибі-ресторані.
Джерело: PMG.ua
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів
PMG.ua