Бразильський професор із Сан-Паулу віддав пріоритет красі Ужгорода перед Чемпіонатом світу з футболу

І коли? В час чемпіонату світу з футболу.

А в усьому «винна» людська комунікабельність і організаторські здібності Володимира Ньорби – голови Спілки фотохудожників Закарпаття. В старовинній цитаделі Закарпаття наш краянин посприяв розгортанню фотовиставки «Діалог» від розгалуженої в світі Асоціації «Євро Фото Арт» з Орадеї (Румунія). Цей добрий духовний інтелектуал справді приїхав до нас. Він – Шандор Йожеф Турзо, за походженням із Угорщини – грає на середньовічній віолі і вічно сучасній скрипці. Це й продемонстрував на відкритті, чим зірвав масу щирих оплесків.

Рефрен на виставці задавало фото музиканта в древній перуці, який показував простим румунам ноти Моцарта. Незвідане приємне було тим особам, настроєним із відповідним простакуватим пієтетом, як і на знімку вище – кінна упряжка, що несла двох у ще незвідану даль. Чисельні автори і їх чистий погляд на світ просто вражали. Скажімо, Габріель Тудосечу зміг по-своєму показати гори прекрасні й завжди таємничі, крізь обриси яких проглядало і планетарне, і власне його – авторське. Щось сумовите й глибоке ліричне, як гра на скрипці згаданого бразильця, було у вихвачених із мінорного потоку буття рибальських суднах на піску, на яких у цей момент лише прапори вказують на любов цих посудин до моря – майже людську. А де ж те море у всій величі? Звісно, воно в зображеному зі всією епохальністю величному припливі роботи Пауля Бока з Каліфорнії (США). Океан загалом із маси чуттів, накопиченого досвіду є в кожній людині. Такі статечний джентльмен роботи Калмана Голочі з Солнока (УР) на тлі зовсім іншої за виглядом і поривами юнки, котру узяв у свій світ із довколишньої дійсності Габріель Тудосечу з румунського Букурешту. Ця людська паралель виглядає від правильного розміщення на виставці особливо цікаво, як і бабка Крістіана Філіпеску в румунському побутовому інтер’єрі – качани кукурудзи, настінні миски, огрядні мішки з вилущеною кукурудзою. А Константін Деметер із Орадеї недаремно поєднав зображення таїнства симфонічного оркестру в процесі творення музики з ніжністю та теплотою квіток на світлині, що розміщує поруч. Спільнота в цьому безперечно є.

Глибока імпресіоністична Адела Ліа Русу (Орадея): дівчина, в передчутті домашньої прохолоди, зійшла з чемоданчиком із поїзда, який повіз кудись у незвідану даль задушливу спеку. Та й китаєць Ян Дженву не зменш виразно може показати місто над морем під важкими масивними хмарами, які легшають від того, що є фактом художності. І Валентіна Стан із Румунії просто майстер показу доброї соковитої архітектури згори, чим є вповні людиною польоту.

Згаданий Габріель Тудосечу оголеною натурою з сучасним татуюванням над заднім природнім розрізом жіночого тіла говорить, що фотохудожники за працею не повинні забувати про розмноження. А на це імпресіо мудро дивиться павіан Тамаша Товта з Лондона.

Відкрила неповторну виставку, зібрану силами Спілки фотохудожників Закарпаття В. Ньорби, заступник директора обласного краєзнавчого музею Валерія Русин. Дівчина Дарія Лесів прекрасно виконує дві пісні «Черемшина» і «Мій рідний край». Цим зафіксувався зв’язок національного з творчим європейським простором. Що й прикметив очільник «Євро Фото Арт» Стефан Тот. Між іншим він сказав, що з Україною в особі інституції В. Ньорби укладений міжнародний протокол співпраці, за яким незабаром четверо українських фотомитців приїдуть зі схожою виставкою в Орадею. А взагалі наш музичний бразилець дав три тисячі концертів у різних країнах світу. Віриться, що нестримний у творчих поривах Володя Ньорба зробить виставок не менше. Цього просить краса всього земного, до якої найперше прагне душа кожної людини з нашарувань неспокою і агресії.

Василь Зубач