Швейцарський журналіст завітав на Закарпаття в рамках підготовки матеріалу про самоідентифікацію людей

Репортаж на тему народів, націй, національностей, самоідентифікації людей на закарпатському прикладі готує журналіст зі Швейцарії Крістіан Мюллер, який разом з дружиною Анною перебуває у ці дні на Закарпатті.

Крістіан Мюллер понад 25 років життя віддав журналістиці, працював шеф-редактором, а згодом посідав керівні посади у сфері медіа-менеджменту.

«На Закарпатті я саме як журналіст. У травні триватимуть вибори до Європейського парламенту. І у цьому контексті мій інтерес полягає у тому, як ідентифікують себе люди з тією країною, де вони живуть, з Європою загалом і навіть з локальним регіоном. Закарпаття цікаве для мене як сусідній Євросоюзу регіон, де поруч мешкають представники різники національностей, етнічних груп, релігій, а також як територія, що межує одразу з кількома країнами», - розповідає Крістіан.

«Також цікаво, - веде далі журналіст, - чому цей регіон, хоч і не входить до складу ЄС, але хотів би бути його частиною. Та й чи хотів б насправді цього. Також я з’ясовував, чи ці різні групи людей толерантні між собою, а чи існує певна напруга між ними».

Перед візитом на Закарпаття Крістіан перечитав чимало матеріалів про Закарпаття, переглянув документальні фільми. Його дружина за походженням – чешка. І історія її рідної країни, у тому числі два десятки спільних років із Закарпаттям, завжди його цікавила.

Щодо того, які відповідей отримав швейцарський журналіст на свої запитання, то, за його словами, чітких тверджень немає. «Здається, тенденція така, що люди ідентифікують себе більше із Закарпаттям, ніж з Україною загалом. Ми спілкувалися з різними людьми, але завжди чули, що для них важливим є саме їхня область і її майбутнє. Закарпаття свого часу входило до складу Угорщини, Чехословаччини, СРСР і, таким чином, звикло бути частиною якоїсь більшої державної системи. Тому належність «до великої батьківщини» не настільки визначальна, а більше цікавим є те, що буде саме із Закарпаттям у майбутньому», - каже Крістіан.

Також він засвідчив, що Європа більше цікавиться конкретними регіонами, ніж країною загалом. І підтримує тенденцію різноманітності регіонів, а не їх уподібнення один до одного.

Крістіан з дружиною розповіли про власні спостереження: «Ми так відчуваємо думку людей, що, якщо Закарпаття ввійде в ЄС як частина України, то може зберегти себе саме як Закарпаття. Тому що у Європі так влаштовано, що не всі кошти йдуть у столицю, а залишаються в регіоні. Кожна з локальних областей може запропонувати свою програму та претендувати на її фінансування. Ми відчули сподівання, що корупція не буде настільки високою, ніж коли Україна перебуває за межами ЄС. Люди не очікують, що зразу прийде рай, розуміють, що на початку, можливо, і не буде краще, адже в ЄС панують високі вимоги. Але очікують, що прийде закон, його верховенство і люди відчуватимуть себе рівними перед ним. Цей момент для них важливіше благополуччя чи миттєвого багатства. Цього їм не вистачає – щоб закон був однаковим для всіх».

«Що дійсно нам дуже сподобалося – те, що люди дуже теплосердечні і відкриті. Це зразу відчутно з першого моменту. Все, що було пов’язано з людьми – дуже позитивно, вони завжди готові допомогти, відкрито і спонтанно. Це різниця між Європою і вами. Ви більш відкриті до комунікації», - поділилася Анна.

Крім того, за спостереженнями швейцарців, люди, які обіймають керівні посади, у спілкуванні з іноземними журналістами говорять тільки про хороше. «Це дуже відчувалося. Але ніде так не буває, навіть у Швейцарії, щоб усе було без проблем. Як журналіст у моєму віці, з досвідом знаю, що питати про ситуацію у країні слід не тільки керівництво чи людей, у яких все добре, є гроші і посади, а і людей з вулиці, простих мешканців – щоб краще зрозуміти місцеве життя. Тому що у кожної правди є різні сторони, як у того ж діаманта», - прокоментував Крістіан.

Водночас він додав про посадовців: «Це не значить, що вони обманюють чи говорять неправду. Але озвучують тільки половину всієї правди. Бо з їх віконечка виглядає так. А з інших вікон буває видно зовсім по-іншому».

Одним з перших вражень, яке впадає у вічі іноземцям - це велика різниця між заможними і більш простими людьми. Вражають і дорогі авто на вулицях міст.

Ганна Твердохліб