Письменник-казкар Василь Шкіря написав повість про закарпатську чупакабру

Життя  26 грудня 2012 року, 15:11 2216
Дитяча література існувала завжди. У всі часи вона відігравала важливу роль у виховному процесі – книжкове слово формує у хлопчиків і дівчат смак, стиль і непересічне світобачення. Про формування за допомогою книги у дітей риси нової соціокультури ідентичності наша розмова із письменником Василем Шкірею. – Насамперед книги сприяють виробленню в маленького читача власного погляду на реалії сьогодення, – каже письменник. – Юне покоління 70-80 років виховувалося на творах «Республіка ШКІД», «Два капітани», «Тимур і його команда», «Чарівник Смарагдового міста», «Три товстуни», «Золотий ключик», теперішнє у захопленні від чарівника Гаррі Поттера. Для дітей писали Корній Чуковський, Самуїл Маршак, Олексій Толстой, Михайло Зощенко, Олесь Бердник, Всеволод Нестайко, Степан Руданський, Володимир Ладижець, Степан Жупанин. Їхні твори ввійшли у золотий фонд світової літератури. Вони дотепер не втратили свою актуальність. Майже у всіх книгах щасливий кінець, що додає юному читачеві гарного настрою. – Пане Василю, кажуть, що тепер малеча неохоче бере в руки книжку. Із чим це, на ваш погляд, пов’язане? – Причина доволі проста: комп’ютер почав витісняти друковане слово. Плюс те, що держава за останні 20 років майже не дбає про видавничу справу. Якось відомого фольклориста Івана Хланту з Ужгорода запитали: «Як ви думаєте, що треба зробити та на що звернути особливу увагу, щоб наші діти стали справжніми патріотами України?». Ось що він відповів: «Головне – часто давати дітям поживу для душі й розуму, інакше порожня ніша заповниться чимось іншим». – А які вони, сучасні діти? Чим живуть? Про що думають? Зрештою, що їх турбує? – За радянських часів, будемо відвертими, героїв створювали. Досить згадати лише Павлика Морозова, Зою Космодем`янську, Олександра Матросова, Олексія Стаханова… Вони хоча й існували в реальному житті, але були ідеалізовані, з них брали приклад інші. Про них писали книги, знімали фільми, їм зводили пам’ятники. На Закарпатті були свої герої – Олекса Борканюк, Дмитро Вакаров, Юрій Пітра, Ганна Симканич, Марія Чорба… Але були й такі, про яких комуністична система просто замовчувала – письменники Петро Скунць, Іван Чендей, художник Адальберт Ерделі, силач Іван Кротон. Жодним словом не було згадано в закарпатській літературі першого президента Карпатської України Августина Волошина. Якщо раніше героями були богатирі, люди праці, то тепер молодь захоплюється артистами, спортсменами, екстрасенсами і знахарями. А скільки усіляких програм показують по телевізору! Якщо наші попередники були настільки бідні, що хліб їли хіба на Великдень, то тепер навпаки – люди борються з ожирінням, їжу вважають наркотиком. Щоб скинути зайву вагу, навмисно голодують. Ми вже чомусь звикли до того, що про воїнів­-афганців, чорнобильців, ветеранів війни згадуємо лише у святкові дні. А шкода! Про них треба нагадувати постійно. Саме вони повинні стати героями дитячих книг, які б виховували справжніх патріотів України. – Пане Василю, ви пишете казки. Не прагнете написати роман? – Творити літературну казку мене надихнув відомий український письменник Степан Жупанин. Казав, що у мене це добре виходить. За роман ще не брався, а ось повісті­казки уже побачили світ. Наразі у видавництві «Карпати» готується повість­-фентезі «Чупакабра». Це буде добра чупакабра, яка з’явилася на Лозянському березі, що неподалік Іршави… Ви не дивуйтеся, герої моїх книг поруч з нами. Тоді, на мій погляд, твір краще сприймається читачем. – Книги виходять, однак дуже мізерними тиражами… – Це правда. Скоріше це символічні наклади – 200, 300 чи 500 примірників. А відтак вони просто недоступні для масового читача. Водночас слід відзначити невисоку якість значної частини видань, що рясніють граматичними і смисловими помилками, а також історичними та фактичними невідповідностями. Пов’язано це насамперед з тим, що через брак коштів видавництва економлять на посадах редактора, коректора та інших спеціалістів. А разом з тим, як каже відомий фольклорист Іван Хланта, «брудним шумовинням на поверхню піднімається все більше сірятини, низькопробної, вульгарної, безплідної бездарності. Й усе це антимистецтво та антикультура нахабно за підтримки сумнівного походження капіталу ніби намулом укривають людські душі». – І все ж ви видаєте книги… – Це потреба душі. Серцем відчуваю, мої читачі­ діти постійно у пошуках дива. У цьому їм допомагають герої казок. Розмовляв Іван Степовий
Джерело: Новини Закарпаття
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Loading...
Коментарі - 0