“Бути чи не бути” щепленню?

Якщо Шекспірівське «Бути чи не бути» перефразувати на «Щепитися чи не щепитися?», то нині це питання вже не є риторичним, але потребує свідомого, поінформованого вибору.

В Україні на сьогодні, згідно з Календарем щеплень за віком, проводиться вакцинація проти десяти небезпечних інфекцій, а діючий Календар, затверджений наказом МОЗ України від 03.02.2006 року №48 «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» не має суттєвої різниці порівняно зі схемами імунізації, запропонованими в таких розвинених країнах, як Австрія, Франція, Німеччина, Італія, Великобританія, Латвія та США.

Пріоритетним завданням України є проведення профілактичних щеплень для захисту громадян від інфекційних хвороб, регламентоване законами України: «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та « Про захист населення від інфекційних хвороб». Вакцинація проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу в Україні є обов'язковою і здійснюється здебільшого державними закладами охорони здоров'я. Громадяни мають право щепитися іншими, сертифікованими в Україні, вакцинами в державних, а також у приватних закладах охорони здоров'я та можуть самостійно придбати в аптеках вакцину, але з дотриманням певних умов: для придбання вакцини необхідно мати рецепт. Її відпускають громадянам у аптеки, які знаходяться на території лікувально-профілактичного закладу і мають необхідні умови для зберігання медичних імунобіологічних препаратів. При купівлі вакцини мають надаватися сертифікат якості, реєстраційне свідоцтво, а кожна доза препарату супроводжуватися інструкцією щодо застосування. Для транспортування вакцини необхідно мати термос або термоконтейнер, вакцину слід доставляти до кабінету щеплень згідно з інструкцією, яку надає працівник аптеки в найкоротші терміни, а касовий чек – із вказаними в ньому часом та датою придбання передається в кабінет щеплень. При порушенні цих умов медичні працівники мають право (навіть зобов'язані) відмовити в проведенні щеплення через високі ризики виникнення ускладнень внаслідок вакцинації і загрози здоров'ю життю людини.

Головна мета проведення профілактичних масових щеплень – створити колективний імунітет ( не менше 95% щеплених ) з метою захисту не лише однієї конкретної людини, а всього населення.

Над реалізацією цієї мети в нашій країні працюють медики та працівники санітарно-епідеміологічних станцій. Проте, найголовніші особи в цьому процесі – ми, громадяни, кожен особисто.

Планові профілактичні щеплення проводяться виключно в організованих на території поліклінік кабінетах щеплення, пунктах щеплення лікарень, пологових будинків, медичних пунктах навчальних закладів та підприємств і установ, де організовано пункти щеплень. Вакцина до них поставляється централізовано санітарно-епідеміологічною станцією, а всі етапи транспортування, збереження та використання препаратів для щеплень жорстко контролюються.

Медичні працівники лікарських амбулаторій запрошують осіб для вакцинації у лікувальний заклад або медпункт навчальних закладів чи підприємств. Лікарі проводять обстеження, встановлюють покази до проведення щеплення, дають дозвіл та інформують про можливі післявакцинальні реакції і ускладнення (ПВР та ПВУ, відповідно). За згодою особи проводиться їй вакцинація, а після проведення щеплення здійснюється спостереження і лікування у випадку виникнення ПВР, ПВУ, ПВР – ознаки нестійких функціональних патологічних змін в організмі, що виникають у зв'язку з проведенням щеплення. До них належить підвищення температури тіла набряк м'яких тканин, почервоніння, біль у м'язах, суглобах, головний біль, роздратування тощо. ПВР звичайні та сильні не несуть прямої загрози життю людини, але потребують кваліфікованого медичного спостереження й лікування. ПВУ – це стійкі зміни в організмі, що призводять до значних порушень стану здоров'я. Вони потребують негайного звернення за спеціалізованою медичною допомогою

Альтернативи щепленням немає.

Хоча ПВР та ПВУ зустрічаються не часто (як показує практика – до 10%), вони набувають все більшого резонансу в суспільстві, тому для профілактики їх медичним працівникам та громадянам необхідно знати і при необхідності вимагати: проводити щеплення лише зареєстрованими в Україні вакцинами, здійснювати транспортування, збереження і використання вакцин з дотриманням вимог «холодового ланцюга», проводити медичний огляд пацієнта безпосередньо перед щепленням з вимірюванням температури тіла для уникнення гострого захворювання та інформування про можливі побічні дії. У післявакцинальний період, дотримуватися санітарно – протиепідемічних правил і норм при вакцинації, забезпечувати медичне спостереження після щеплення протягом терміну, визначеного в інструкції до відповідного препарату.

На жаль, сьогодні зростає число бажаючих уникнути так званих «ризиків» вакцинації, а також тих, які просто байдуже та легковажно ставляться до власного здоров'я. Це – небезпечне явище для суспільства, яке загрожує серйозними втратами .

Варто згадати спалахи дифтерії, що мали місце в 80-90-ті роки минулого століття, зокрема, і в нашому місті (в Україні у 1995-1996 рр. від цієї хвороби померли 317 осіб, у тому числі 79 – дітей). Як показав аналіз ситуації, тоді на тлі необґрунтованих заяв у пресі про недоцільність вакцинації про непотрібність щеплень, буцімто вони більше шкодять, аніж допомагають, основною причиною масових захворювань на дифтерію були саме недоліки імунізації певних прошарків населення, коли колективний імунітет до дифтерії знизився до критичного рівня.

Вакцинація призводить до утворення захисних антитіл в організмі та формування імунологічної пам'яті, захищаючи 95-100% вакцинованих. А у випадку виникнення інфекційного захворювання у щепленої від такого особи воно перебігає легко, смертність у вакцинованих у 10 разів менша, аніж у невакцинованих, а важкі ускладнення зустрічається до 5 разів менше.

На сьогодні, на жаль, спостерігається тенденція до зниження охоплення щепленнями проти небезпечних інфекцій дитячого і дорослого населення. Серед іншого, до причин проблем імунізації відносять: недоступність вакцин через низькі фінансові можливості держави і населення – з одного боку та високу вартість препаратів – з другого, низький рівень обізнаності громадськості про безпеку сучасних вакцин, наляканість населення часто перебільшеними «ризиками» вакцинації, втрату довіри людей до сучасної медицини та медиків, лікарських засобів, медичних препаратів…

Однак слід пам'ятати, що у разі відмови від обов'язкових щеплень згідно з законами в окремої особи можуть виникнути труднощі при працевлаштуванні, навчанні в колективах, отриманні медичних довідок, дозволів для певних видів професій, відвідуванні дітьми шкіл, дитячих садочків (ДНЗ). Наприклад, за поданням територіальної СЕС особу може бути відсторонено від роботи на період, поки вона не пройде необхідного медичного огляду або допоки їй не буде проведено обов'язкове профілактичне щеплення. Щодо відвідування ДНЗ та шкіл дітьми за відсутності щеплень через відмову батьків – такі діти можуть отримати дозвіл на відвідування навчального закладу в разі його надання консиліумом лікарів, проте така дитина, як і та, яку її, хвору, приводять батьки в дитячий заклад, несе пряму загрозу для здоров'я інших дітей.

Нині у світі ліцензовано (або перебувають на стадії розробки) нові вакцини, що дозволить позбутися таких важких інфекційних захворювань як ротавірусна діарея (1,9 млн. смертей щорічно), пневмококова інфекція (2 млн. смертей щорічно), рак шийки матки у жінок, викликаними онкогенними папілома-вірусами людини (500 тис. випадків захворювання та 240 тис. смертей жінок щорічно). Крім цього, вакцинація використовується і як метод лікування гострих і хронічних захворювань органів дихання, алергологічної патології (специфічна імунотерапія алергенами (СІТ)), онкологічної патології).

Протягом існування вакцин підтверджено їх ефективність щодо запобігання інфекційним хворобам, спеціалісти ВООЗ, Міністерства охорони здоров'я України відзначають, що щеплення – єдиний спосіб запобігти інфекційним хворобам.

Поінформованість, здоровий глузд, як і здоровий спосіб життя, при уважному та небайдужому ставленні до викликів сьогодення повинні бути для кожного члена суспільства та держави в пріоритеті, зокрема і щодо вакцинації – як дієвого засобу запобігання інфекційним захворюванням, запорукою існування та розвитку населення.

Сергій Ігнатоля, лікар – імунолог Мукачівської ЦРЛ