На Закарпатті знайшли замок, який в народі називають «Мале Мукачево»

Життя  19 листопада 2012 року, 13:19 672
Серед берегівчан село Гут (за радянських часів було Гараздівкою) відоме насамперед своїм лісом, куди полюбляють навідуватися численні грибники. На повороті з головної траси, «біля лева» (дивного пам’ятника соцреалізму, нині ще й кітчево розфарбованого згідно із сучасними культурними тенденціями) в сезон завжди стоїть чимало збирачів грибів, переважно циган, які на місці реалізують зібраний зранку лісовий врожай. Я ж вибрався в Гут, аби на власні очі побачити залишки замку, про який дізнався із спеціалізованого форуму. Зокрема, там писалося, що «Гутівар» – одне з найменш вивченних укріплень Закарпаття. Про цей форпост практично нічого не відомо, тільки окремі угорські дослідники мимохідь згадують «Гутівар» у своїх працях. Немає точних відомостей, коли в районі сьогоднішнього села Гут з’явилось перше міцне укріплення. Можливо, це сталося ще на першому етапі формування кордонів угорського королівства, тобто в ХІ столітті. Місцем для будівництва була обрана ділянка, де зливаються дві річки, – Єсено (Jeszeno) та Нодьвіз (Nagyvіz). Навколишні землі були сильно заболоченими, що сприяло природному захисту укріплення, яке посилили насипним валом та ровом. Пізніше укріплення стало замком, що мав грушеподібну форму (принаймні так його бачать угорські історики). Замок став центром володінь угорського роду Гуті, від цього імені отримало назву і село, і сам замок («Гутівар», «Gutivár»). Цікаво, що в народі це укріплення назвали «Кішмункач» («Kismunkács»), тобто «Малий Мункач», посучасному – «Мале Мукачево». Історія «Гутівара» закінчилася в 1566 році, коли село разом із замком знищили татари в ході свого чергового набігу. Побачити якісь руїни на кшталт мальовничих решток Невицького замку, королівського «Нялабу» чи виноградівського «Канкова» я й не сподівався, адже на згаданому форумі прямо писалося: на території укріплення нині розмістилися реформатська церква, дитячий садок, школа та інші будівлі. Але можна побачити рештки земляних укріплень, видно також рови та рештки валів. Утім, розібратись, чи дійсно канави та вали в центрі є залишками стародавнього замку, а не сучасний рельєф, нефахівцеві навряд чи вдасться. Археологічних досліджень на території «Гутівару» не велося – хіба що колись ним зацікавляться нові генерації закарпатських істориків. А ось вулиця з назвою «Kismunkács» в селі залишилася, якраз в районі зниклого замку. Тобто, якщо хтось захоче відвідати Гут заради історичних руїн, то його чекає розчарування. Втім, це не значить, що більше тут немає нічого цікавого. В самому селі вартий уваги реформатський храм 1752 року, поруч з яким є невеликий монумент на честь загиблих в Першу світову війну. На Закарпатті такі пам’ятники не така вже й рідкість (як і по Західній Україні), а ось на решті території нашої країни згадок про Першу світову практично нема — радянська влада вважала, що навіть невинні жертви Імперіалістичної війни (саме так її називали, допоки не грянула Друга світова) не заслуговують на згадку. У сквері в центрі села є традиційний для Берегівщини меморіал на честь загиблих від сталінських репресій (під час т.зв. «маленької роботи» — приводу, під яким в листопаді 1944 чоловіків забирали до тюрем чи таборів). У сквері розмістився також незвичний пам’ятник королю Іштвану. Зазвичай по селах ставлять дерев’яні скульптури хрестителю угорців, а в Гуті в 2001 році постав «Stephanus Rex» із заліза. Ще при в’їзді в село я звернув увагу на жовті будинки, що виглядали з лісу. Виявляється, це покинута військова частина із житловими будинками, в яких валиться дах, порослою кущами військовопатріотичною агітацією тощо. Шкода, що понад десяток споруд пропадає — в затишному місці, серед дерев. Військову частину не раз перекуповували різні «господарюючі суб’єкти», а що її чекає далі — наразі невідомо. Є на околицях Гута й «секретний об’єкт» — низка потужних бункерів, які залишилися від радянського військового комплексу. Колись, за словами місцевих, в бункерах стояли потужні ракетні тягачі, а самі ракети ховалися в розташованій неподалік ЧикошГоронді (про це село «НЗ» писали нещодавно, див. «Навіть найменше закарпатське село має чим здивувати», №124—125). Гутянським бункерам пощастило – їх не розкурочили на брухт, а перетворили на... фруктосховища. На в’їзді до села кілька років тому мукачівські бізнесмени посадили яблуневий сад за голландською технологією, який швидко став плодоносити. Зібраний врожай тракторами звозиться до переобладнаних військових сховищ, а звідти взимку відправляється до Росії. Однак побачити їх мені не вдалося – охоронець на в’їзді зупинив, порадив звертатися до господарів (якщо сам знайду їхні координати), втім, скептично відзначивши, що навряд чи вони підуть на контакт. Отаким є Гут – і замок у ньому таємничий, схований під землею, і навіть сховище яблук перетворене на секретний об’єкт... Олег Супруненко
Джерело: НЗ
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Loading...
Коментарі - 0