На Закарпатті розлилась "Молочна ріка"

І третій фестиваль Великоберезнянського сиру став радісною подією не тільки для багатьох мешканців району. І це незважаючи на те, що напередодні сталися події, котрі могли завадити організатору – Ужанському національному природному парку провести захід на належному рівні.

Насамперед, рясна грозова злива за три дні до фестивальної неділі заблокувала сільську дорогу Стужиці – бурхливі гірські потоки нанесли на шосе цілі гори каміння. Оперативно і, без перебільшення, самовіддано попрацювали механізатори, розчистивши всі завали і відкривши дорогу до місця події – оновленої мальовничої території Новостужицького природного науково-дослідного відділення. Тому цей чудовий куточок Карпат знову зустрів гостей обновками (оригінальними містками, чудовою великою альтанкою на крутосхилі, оборогом для відпочинку в ароматах сіна, чудовим волейбольним майданчиком, наметами зі столами і лавицями).

Інша перепона була не менш неочікуваною – за два дні до відкриття надійшла несподівана команда з райцентру всім колективам художньої самодіяльності відмовитися від участі у фестивалі. Були дзвінки організаторам від самодіяльних артистів з вибаченнями: «Ми б хотіли виступити, та...».

З тих самих причин не приїхали на важливу подію і керівники органів місцевого самоврядування з сіл, хоча саме тут можна було поговорити про подальшу долю занепадаючої в районі тваринницької галузі, надання виробництву сиру сучасного рівня – верховинський край має стільки вмілих газдинь! Найкращі з них, учасниці п’яти команд, були наприкінці фестивалю нагороджені за свої досягнення цінними призами: сучасними електром’ясорубками, хлібопічками та електропрасками і грамотами. Критерії визначення переможця були досить високими, де враховувалася не тільки кількість, але й висока якість, асортимент.

Справжніх майстринь приїхало до Стужиці багато, але що потрібно зробити, аби талант приносив зиск і їм, і селам, і району? Як зробити тваринницьку галузь прибутковою, як це є у європейських країнах? Адже пиво, приміром, українці навчилися виробляти за високими технологіями, а з молоком з екологічно чистих високогірних регіонів ніяк не виходить. Чи не час спільними зусиллями з владою подумати, як рухатися далі вперед цивілізованими методами, аби всі тваринники, майстрині, підприємці працювали як одне ціле, пропонуючи в кінцевому рахунку споживачу оригінальний, гарно розфасований виріб з сиру?

Потенційні можливості горян у цій сфері було видно на гарно оформлених, багатих цінним продуктом харчування столах – головним «героєм» фестивалю того дня став коров’ячий сир. І не тільки так званий їдкий, схожий за смаковими якостями на овечу бринзу, але ціле розмаїття його видів та страв з білосніжною продукцією. Кожен з відвідувачів безкоштовно дегустував зразки продукції, страв, а щось улюблене купував цілими грудками. На цьому дійстві не можна було побачити жодного сумного обличчя, бо для кожного тут знайшлося щось довподоби.

Багато виявилося бажаючих організувати своєю сім'єю, колективом друзів участь у фотосесіях біли знаменитих «Діда-дуба» і дуба-«Чемпіона». Інші із задоволенням переглянули нові фільми про національний парк у камінному залі офісу відділення, прогулялись берегом невеличкого озерця, потоку, стали глядачами і навіть учасниками волейбольного, шашкового турнірів, змагань з піднімання гирі і перетягування канату.

Знайшлася альтернатива і такому пункту святкової програми як концерт учасників художньої самодіяльності. Дует Ужгородського театру гумору “Шарж” Роберт Голованенко та Сергій Соболь з учасників планованого великого концерту перетворилися у ведучих всіє фестивальної програми (від церемонії урочистого відкриття за участі директора парку Василя Копача, керівника благодійного фонду «Ужанська долина» Ольги Копач, голови громадської організації села Стужиця Віктора Динника, голови обласної організації «Лемківщина» Василя Мулеси до заключного акорду), талановито розважаючи публіку гуморесками, рядом авторських пісень. Приїхали попри заборону і троїсті музики з Лютої і виступили на сцені, виступив з добіркою гуморесок і завідуючий клубом Стужиці. У паузах звучала музика у запису, а потім на сцену, після дегустації цілого набору страв (сиру соленого і здобного, тертого і з родзинками, млинців з творогом, треників, галушок, завиванців, кляганця і помідорів, фаршированих з сиром, та ін.) з великим задоволенням почергово піднімалися учасники «Молочної ріки», запально танцюючи вальс, блюз, чардаш. Їм навіть аплодували присутні, час від часу приєднуючись до танцюристів. Атмосфері задоволення від гарного недільного відпочинку не завадили 2-3 хвилі дрібного дощу, на зміну котрому з-за хмар виглядало сонце.

Схвально відгукувалися про фестиваль і закордонні гості. Анджей Радванскі, член делегації туристських провідників гірських з польського міста Санок, у Стужиці вперше, але обов’язково хоче з друзями приїхати сюди знову. Чарівна природа, гостинність людей сподобалася всій десятичленній групі у кольоровій формі. А директор словацького національного парку «Полоніни» Мірослав Бураль, керівник групи представників органів місцевого самоврядування сусідньої країни, природоохоронців, громадських організацій, теж залишився задоволений приємною атмосферою гостинності на «Молочній ріці», насиченою програмою святкового дійства.

Іван Кузович