За кулісами УжНУ: хто, кому і скільки?

Можна довго думати-гадати про підводні камені та справжні мотиви і розклади справи із затримання декана факультету РГФ УжНУ за звинуваченням в отриманні хабара. Але це все одно, що запитувати: «хто вбив Кенеді?». Простий народ навряд чи дізнається колись всю правду. Тому ми лише вислухаємо кілька думок людей, які у свій час були причетними до нашої системи вищої освіти, зокрема університету, який і породив подібну професуру. Знаково, що кожен співрозмовник, який вийшов на контакт, говорив охоче й виразів не вибирав, але категорично заявляв: імен та посад – не озвучувати, адже все у нашому суспільстві пов’язано, і навіть за кордоном подібні відвертості можуть тобі вилізти боком.

Дуже хотілося побалакати і з теперішніми викладачами РГФ, але телефони більшості або підозріло мовчали, або були «поза зоною». У відповідь отримав лише одну знакову СМСку: «Якщо за коментарем – я дуже зайнятий. Зрозумій». Реакція природна. Перша причина – ніхто не без гріха. Про це знають всі на світі. Навіть ангели, плюхаючись у болоті, не можуть залишити крила чистими. Друга причина тенденційна: це риса всього суспільства останніх років, починаючи від політиків, завершуючи прибиральницями: єдино правильна реакція – прикинутися шлангом. Нічого не знаю, нічого не бачив – голову в пісок, рот на замок – мене нічого не обходить, зловили не мене. Поки що…

Один мій знайомий дуже хоче вступити до магістратури УжНУ і зрештою стати викладачем. Питаю його: готовий вислужуватися, плести і бути частиною інтриг, іти по трупах, брати хабарі – адже інакше професія викладача не прибуткова і невдячна? Каже, що готовий. Тицяю пальцем у нашумілу «справу декана». Відповідає: «По-перше, відмажуть. По-друге, я буду обережнішим». І цього юнака не хвилює, що його фраза – аргумент криміналітету! «Мене не зловлять», – так запевняв себе кожен в’язень всіх світових тюрем. Це основна психологічна причина будь-якого злочину.

А хабарництво у нашій країні – ледь не основний після вбивства гріх. І якщо вчителі та викладачі перетворилися у злочинців – кого ж вони зможуть виховати? Який приклад подаватимуть?

Так чи інакше, нам довелося ловити коментарі у соціальних мережах та за електронкою «колишніх». Причому, певні студенти РГФ самі писали й питалися – чи це правда і що конкретно чув? Розумники одразу ж заговорили про політичне замовлення. Може воно й так. Не знаю. З одного боку паралелі очевидні: нинішня затримана декан виграла війну років 5-6 тому проти головного ворога в УжНУ. Останній тепер на високих посадах в ЗакДУ. І якщо врахувати невідворотне об’єднання університетів, можна припустити, що попередній феодал просто веде підготовчі удари, аби без перешкод відібрати згодом власні землі й помститися кривдникам.

Втім, з іншого боку такі версії нагадують параноїдальну думку про всеєврейську змову. Насправді, ситуація може бути значно простішою, стверджує один із нинішніх викладачів УжНУ: «Схема працювала гладко. В суму хабара були включені відкати всім на світі. Але чомусь система дала збій: хтось зажерся, або комусь стало мало, щось не поділили і тому треба було «продемонструвати силу». Ні про яку боротьбу з корупцією й мова не йде. Або ж іще простіше: батьки запресованої студентки просто знайшли впливових захисників, які цією справою зароблять собі якісь політичні чи виборчі вісти. Просто послідкуємо за ситуацією далі – й все стане зрозумілішим! Хто виграє від цього процесу – тому й було вигідно його ініціювати».

Тобто так чи інакше все зводиться до банальщини: систему хабарів ніхто й не пробує осуджувати. А гниль прорвало лише тому, що хтось зарвався, відчув себе божком, якого неможливо покарати й скинути. Дивно у цій ситуації інше: нехай всі відмовчуються, але ж офіційна реакція вузу мала бути хоча б, зрештою, через кілька днів! А наразі немає ні осудження, ні відбілювання колеги… Це свідчить з одного боку про несподіванку, мовляв, самі в шоці – нич не знаєме. З іншого: здали слабку ланку, скинули баласт і зачаїлися, щоб бува хто стрілки не перевів…

Про подібні інтриги розповідає колишня викладачка РГФ: «5-й поверх (корпусу УжНУ на БАМі, де розташований факультет романо-германської філології – Ред.) був гнилим, відколи себе пам’ятаю. Хто не грав за правилами – взагалі не затримувався довго. Більше, ніж самих хабарів, було інтриг і підлості, залякування, клановості – не знаю як тепер, але судячи із сум – мало що змінилося. Я довго там не витримала. Потрапила між двох вогнів (це сказано саме про вже згадуваних «діячів» РГФ), кілька разів переступила через себе… Зрештою, кожен день роботи перетворився у війну: я думала не про те, як читати лекції, а як би не підставитися, не сказати лишнього, як би ненароком не завалити «нашого» студента тощо. Нині й згадувати моторошно!».

Картину доповнює аспірантка романо-германської філології кінця 90-х: «Всяке було, звичайно. І наші батьки тут вчилися, і хабарі давали. Хоча у 80-х все обмежувалося килимами, меблями чи коньяками. У мої часи гроші вийшли на перший план. Але щоб у таких кількостях? Такими сумами? Брали переважно вже на перездачах, від студентів, які не хотіли вчитися або не могли… Хоча, з іншого боку, пригадую, відкрито ходили старшокурсники і лякали: «У того препода не здаси – валить, а той – знущається, пристає; а цьому краще цілим курсом потроху здати – поодинці дорожче вийде. А щодо викладачів не з наших кафедр, а тих які обслуговували наш поверх (загальні дисципліни) навіть «шістки» із прайсами ходили – що в кого по чому!».

Навіть техперсонал був у курсі всіх подій на горищі УжНУ (людина дуже боїться за посаду, тому навіть не дозволила написати точніше!): «Все було по-різному на різних кафедрах. І старенький декан намагався якось утихомирювати амбітних піраній. Але їхня війна ніколи не припинялася. Вони збирали компромат один на іншого. Гралися студентами, як пішаками – змушували старост груп незаслужено «стучати» на «чужих» викладачів. А що коїлося перед і під час голосувань за кандидатури в раду університету – годі й передати! Торгували посадами як у Кабміні й Верховній раді! І шифрувалися по-мінімуму!».

Не дивується й не обурюється з цієї ситуації лише колишній викладач і психолог за фахом Ігор Борисович: «В УжНУ я не викладав, Бог милував. (сміється. – Авт). Але ситуація приблизно однакова всюди. Зі своїми невеличкими нюансами. Все нагадує мафію: є «сім’я», є «пахани», «друзі», «стрілки» і «розборки». Аби переломити якось цю тенденцію, можуть піти роки, і це лише за наявності сильної волі найвищих керівників. Можливо, об’єднання допоможе. Втім судячи з досвіду, якщо є «сильна рука», то це призводить до централізації хабарництва. Тож не буде як із руським князем Ігорем, котрий намагався двічі за один день злупити податки з древлян!»

Єдиним, хто не став повально критикувати всіх і вся серед моїх співрозмовників, став досвідчений викладач, який завжди на все дивиться по-філософськи: «По-перше, не треба казати що «все куплено», бо насправді далеко не все. Є навіть окремі більш-менш чисті факультети. І нові люди, нова генерація викладачів з прогресивним баченням, небайдужа до питань освіченості молоді та питань моралі, намагається протистояти машині. Але! Зрозумійте: студенти самі вигодували монстрів-хабарників! Люди, свідомість яких сформувалася у 80-90-х всього бояться і вважають за легше відкупитися. Діти це розуміють і уявляють освіту як ринок Краснодонців!»

Підтверджує ці слова й колишній студент РГФ Віктор: «Мене поступили на переводчика батьки. Дали шалену суму. Я на них тоді був злий бо міг піти по спортивній лінії без грошей, а за ті бабки власний бізняк почати! От я й протестував, шантажував старих: поступили мене – от тепер і платіть за заліки й екзамени. Просто виставляв їм рахунок: 700 бакинських за сесію. І вони давали!!! Я тоді ще пам’ятаю, непогано влаштувався: деякі екзамени та заліки пробував здавати самотужки – а на зекономлені гроші шикував, відтягувався по-повній… Круто було. Словом, не довчився я 2 роки: у старих проблеми почалися – грошей не хватало, а мені вже зовсім несила було вчитися. До того ж всі вже знали на кафедрі, що мене можна доїти… Тепер десь розумію, що якби вчився там, де хотів – може й не довелося б по Чехіях гарувати, а потім в шарашкіних конторах просто платити за диплом… Хто винен? А дідько його знає!».

В цій ситуації єдине, що можна порадити краянам, від яких вимагають хабаря, яким погрожують чи принижують – телефонуйте за телефоном довіри СБУ в Ужгороді 61-31-00. Відділ по боротьбі з корупцією зацікавлений у співпраці, сам рекламує цю послугу і мусить давати начальству план по розкриттю. Тож хто намагатиметься відстояти свої права – честь вам і хвала!

Анатолій Рагфан, спеціально для “Час Закарпаття”