Закарпаття жебраче: опікунський бізнес

Проблему жебракування ми бачимо майже в кожному місті нашої держави. Страшно і важко дивитися на дітей, пенсіонерів, які просять милостиню на вулицях міста. Але найболячіше спостерігати за тим, коли дорослі люди, каліки від народження, змушені жебракувати не для себе, а для, так званих, «опікунів».

До прикладу, на пішохідному мості Ужгорода жебракує жінка-каліка. Не дивлячись на погодні умови, цю знедолену особу ранішньої пори привозять її «опікуни-нелюди» на інвалідному візку, кладучи то з одного боку моста (від пл. Театральної), то з іншого боку (від пл. Шандора Петефі). Поряд з нею ставлять або паперову коробку, або невелике пластмасове відерко для грошей, які подаватимуть нещасній небайдужі перехожі.

Так і сьогодні зранку, в неділю, знову привезли обездолену жінку-каліку її «опікуни». Біля неї вони поклали пластмасове відерко для грошей і пакет, в якому були два підгнилі яблука та 3 шматки білого черствого хліба. Бідолашна, гірко плачучи, витягла свій «сніданок» із пакунку та поклала його біля себе. Плач розпачу та болі каліки було чути на декілька метрів. Від цього жахливого видовища люди зупинялися, окремі з них хрестилися, просячи Господа, щоб він їх помилував від такого життя чи такої старості.

За цією картиною спостерігала і група туристів із закордонну. Вони її фотографували, знімали на відео, говорячи, що ось яке «жебраче Закарпаття». Побачили іноземні гості та перехожі й те, що ця вимучена долею закарпатка дуже брудна, в обідраному одязі, «обгорівша» на сонці та вся в синцях від жорстоких побоїв. Жінка настільки ослаблена та недужа, що не може навіть підвестися, аби сходити до туалету, тому під нею у другій половині дня утворюється калюжа із власної сечі. До речі, ужгородці можуть помітити, що жінка кожного дня сидить з різних боків мосту. Напевно, «господарі каліки» таким чином дають можливість за добу під промінням пекучого сонця висохнути «озерцям» сечі та бруду.

Допоки керівництво міста не помічатиме знедоленої каліки?.. Через те, що немічна жінка не може себе самостійно захистити, на її біді наживаються здорові люди. Вона на сьогодні є прикладом людської байдужості. По суті, жінка нікому не потрібна. Органи, які б мали опікуватися такими особами, як вона, чомусь не бачать мук людських і не подають своєї руки допомоги. Цікаво дізнатися, чому ж правоохоронці також не помічають біди цієї закарпатки та не притягують до відповідальності «опікунів» каліки?.. Адже вони зрання примусово привозять її на пішохідний міст жебракувати, живучи таким чином за гірко зароблені гроші знедоленої, а їй дають на харчування черствий хліб та гнилі фрукти?

Т. Горянка, В. Попович