Місцеві вибори виграла “Партія шалених бабок”

Закарпаття загалом і Ужгород зосібна відзначилися на теперішніх виборах. Вони таки були не стільки місцевими, як репетицією парламентських. Бо на місцевих мали б обговорюватися комунальні проблеми, у нас же тривала запекла боротьба між партіями (а точніше – між бізнесовими кланами і навіть окремими особистостями).

Так звані вибори за мажоритарно-пропорційною системою виявилися набагато політизованішими, ніж усі попередні. І суть не так у чинному виборчому законодавстві (хоч воно таки дуже недосконале), як у тому, що його із самого початку ніхто не збирався дотримуватися. Усі боролися тими методами, які вважали за потрібне, зовсім не зважаючи ні на закон, ні, тим більше, на мораль. Вибори були брудними до повної непристойності. Ще й нині триває так званий підрахунок голосів. Тому не можемо коментувати ніяких цифр – до п'ятниці вони ще зміняться. До реального волевиявлення уся ця цифирь має все менше і менше відношення. Можемо прокоментувати хіба що сам процес.

Неправда, ніби фольклор зараз відмирає. Ні, люди залюбки переповідають одне одному цілі саги про те, як велася виборча боротьба, порівнюють свою версію із сусідовою. Як в усякому фольклорі, там багато фантазії, але крізь неї проступає цілком реальна основа. "Єдиний Центр" застосував на цих виборах ту ж технологію, завдяки якій Л.Черновецький двічі ставав мером Києва – маркетингову мережу (простіше кажучи, роздачу "гречки"). Знали про це геть усі, бо спецоперація здійснювалася настільки тотально, що приховати її було неможливо у принципі. В Ужгороді, а тим більше у менших містах і селах, нею були охоплені далеко не одні тільки бабусі, як у Києві. Ні, тут зацікавлені особи ходили від дому до дому, від квартири до квартири і працювали з кожним персонально. Бази даних про розселення людей і матеріальний стан кожного зараз можна отримати без великих проблем. Оминали людей заможних, яких такий підхід міг тільки відштовхнути, оминали угорців, орієнтованих на власну партію, оминали людей скандальних. Що ж до всіх інших, то знаходили ключик до серця. Начальники працювали зі своїми підлеглими, знайомі із знайомими, про родинно-кланові вервечки взагалі мовчимо. Займалися цим далеко не одна, а значно більше конкуруючих між собою партій. Але тільки одна з них змогла це зробити тотально, охопивши своєю увагою всіх, на кого була хоч маленька надія.

Знала про це все обласна влада і тільки грозила пальчиком. Хоча бачила, що програє, але тільки інформувала громадськість, не вживаючи рішучіших заходів. Зовсім як кухар до кота Васьки: поки той не з'їв усе м'ясо, чіпати його не можна. Можна тільки читати мораль зубожілому електорату, лякати його відповідальністю. Хоча всі знають, що Україна не є правовою державою. Якщо собака гавкає, значить точно не вкусить.

Знала по це влада ужгородська і відправляла листи до Києва. Чи могла вона щось вчинити з власним електоратом? Значна частина ужгородців – це базарні торгівці, для яких все має свою чітку ціну. Мізки уже так заточені. До цього електорального сектору абсолютно марно звертатися з якимись раціональними аргументами, він мислить зовсім в інших категоріях.

Маркетинговий менеджмент під час виборів буйно розцвів в Україні за В. Ющенка. Той жив у своєму вигаданому світі і намагався не мати жодного зв'язку з реальністю. Але ж В. Янукович має зовсім іншу натуру. Чи знав він про подібну активність "Єдиного Центру"? Хто б сумнівався! Адже влада – це навіть не стільки можливість розпоряджатися державним бюджетом, скільки можливість мати максимально об'єктивну і оперативну інформацію. Чи могла президентська команда, маючи під собою прокуратуру, судову вертикаль, міліцію, припинити таку активність? Елементарно. Тому складається враження, що офіційний Київ розглядав зараз Закарпаття як певний полігон і задля чистоти експерименту абсолютно не втручався у взаємини між піддослідними кроликами.

Справа в тому, що В. Янукович почав думати про свою другу каденцію зразу ж після першої інавгурації. Йому максимально цікаві можливості різних виборчих технологій, як вони спрацьовують у різних середовищах. Одна справа – доволі специфічне столичне середовище з досить широким маргінальним прошарком. Інша справа – патріархальне Закарпаття з його високим рівнем релігійності, взаємної поінформованості один про одного, суцільним павутинням родинних зв'язків тощо. Виявляється, що в умовах фінансової кризи і післякризової депресії на все це можна особливо не зважати. Польові випробування засвідчили непогані результати. Тепер на заході можна робити ставку не так на якісь ідеологічні схеми, як на голий прагматизм.

Відбувається розбещення електорату, яке ще більше посилиться під час парламентської кампанії, а під час президентської сягне апогею. У Мукачеві вже на цих виборах була нібито найнижча активність електорату в області. Бо там ходять голосувати тільки після серйозної стимуляції. Поволі цей досвід переноситься на цілу область. Публіці вже до лампочки облаштування дворів і вулиць (як це намагалася робити ужгородська влада), відкриття спортивних майданчиків і навіть початок вивезення преміксу (заслуги регіоналів). Об В. Приходька з його маніловськими прожектами електорат просто витер ноги. Нащо нам здалося найкраще місто в Україні! Ми реагуємо тільки на речі набагато примітивніші і тупіші.

Сергій Федака