Життя   • 13 жовтня 2010 року, 16:091103

Майстри пензля “Карпатських кольорів” оспівують мальовничу Верховину

Майстри пензля “Карпатських кольорів” оспівують мальовничу Верховину
Впевнений, сьогодні ніхто не стане сперечатись із-за того, що краса Верховини є благодатним грунтом для розвою образотворчого мистецтва на теренах Срібної Землі. А може й усієї України та Європи. Перші кроки у цій справі у повоєнний час зробили уродженці Верховини, до прикладу М. Медвецький, який став одним із достойних представників закарпатської школи живопису. Відтак її гідними послідовниками стала когорта колишніх випускників Ужгородського училища прикладного мистецтва (нині художнього коледжу). Таких з отчого краю сьогодні налічується майже 50 осіб. Звісно, не всі вони за нашого бурхливого життя осіли на Верховині. Їх творчі сліди прослідковуються у багатьох краях неосяжного колись СРСР. Так, покійний на жаль, Бобонич із Стригалень знайшов себе в Тюмені, де редагував українську газету в місцевому виші, більшість торує стежину до художніх вершин у місті Лева, як Петро Штаєр, древньому граді над Ужем — Михайло Белень. До речі, ужгородська каріка майстрів пензля і різця, пера і стила є найбагаточисленнішою. Поступається хіба що київській, бо ж саме туди останнім часом “рвонули” юні таланти з Верховини, сподіваючись знайти тут підтримку і широке визнання. Хоч не всім це вдається з першого разу… Та й справжній талант у першу чергу не про це дбає. Для нього важливо, щоби верховинський загал, як у нашому випадку, дав свою оцінку творчим здобуткам своїх синів. Бо він у своїй оцінці не схибить, навпаки, дасть новий поштовх продовженню традицій і звичаєвостей, творчих здобутків патріархів крайової школи малярства Й. Бокшая, А. Ерделі, Е. Контратовича та багатьох інших в образотворчому мистецтві Закарпаття в нових історичних умовах нашої державності. Одному, звісно, й мистецьку дорогу долати важко. Це майже десять років тому добре усвідомив один із кращих живописців нинішньої Верховини Василь Шиндра із Синевира. Кілька днів тому його творчими роботами досхочу милувались прискіпливі ужгородські шанувальники пейзажного живопису на виставці, організованій у місті над Ужем з нагоди 20-річчя творчого об’єднання художників Закарпаття. Тож не дивно, що саме він став ініціатором створення райоб’єднання майстрів пензля Міжгірщини “Карпатські кольори”. Хоч його основу й складали колишні випускники Ужгородського училища прикладного мистецтва, власне Василь Шиндра, Іван Вегеш, Володимир Глеба, Михайло Покорба, Іван Бізоня, мало хто вірив, що у нього буде світле майбуття. Бо ж у радянські часи таке об’єднання існувало, але воно не витримало бурхливих змін у часі. Однак після того, як творча спілка “Карпатські кольори” на весь голос заявила про себе, збагатила свою атрибутику, символіку і брендове ім’я, про неї заговорили у найвіддаленіших куточках неньки-України. А згодом до неї долучились і знані в краї художники-аматори Василь Сенько, Любомир Запотічний, а заслужений майстер народної творчості України Юрій Павлович заявив: “У творчої плеяди Міжгірщини є таки світле майбуття”. Тож не дивно, що керівник райоб’єднання Василь Шиндра свої перші кроки у цій якості зробив з організації туристично-пізнавальних поїздок спілчан в Мукачево, Ужгород, Київ, Москву і Санкт-Петербург. Зробив усе можливе, щоби достойно поповнити малярське обійстя митців Верховини. А відтак й організувати низку виставок їх художніх робіт у верховинській “столиці”. Для всенародних оглядин їх манери, почерків і стилю писали напрочуд чудові живописні полотна. Більшість із них тоді поповнила приватні колекції любителів сучасного образотворчого мистецтва майстрів пензля і різця Міжгірщини як на теренах Срібної землі, так і близького і далекого зарубіжжя. Додайте до цього організацію низки художньо-мистецьких змагань з пленерного живопису і перед вами постане широке розмаїття воістину високопробних мистецьких заходів, які знайшли друге дихання на верховинських грунях з ініціатив її очільника Василя Шиндри. А також його друга, уродженця й щирого патріота Верховини, родоначальника музейної справи у піднебесній Колочаві, нардепа Станіслава Аржевітіна. Його допомога у проведенні міжнародного пленеру художників “Синій вир”, який зібрав під свої фани народного художника України Золтана Мічку, трьох у званнях заслужених — Василя Свалявчика, Бориса Кузьму та Юрія Бондаря, чотирьох членів Національної спілки художників України — Степана Шолтеса, Тараса Усика, Петра Свалявчика, Василя Брензовича та Петра Шолтеса з міст над Ужем і Латорицею, а також наших знаних у краї художників, набуло, дійсно, святково-творчого, піднесено-мистецького змагання майстрів пензля Срібної Землі. Згодом про нього на весь голос заговорили в Ужгороді, Львові і стольному Києві. Відтак полотна спілчан з Міжгірщини поповнили коледжі верховинської каріки в Ужгороді, закарпатців у Львові та Київ-граді. Низки приватних зібрань меценатів, які цікавляться полотнами нинішньої когорти художників Верховини — гідних продовжувачів справи закарпатської школи живопису — кращої на теренах Європи. А після, хоч і не досить відомого у мистецьких колах пленеру “На грунях понад Колочавою”, Станіслав Михайлович запевнив художників отчого краю, що обов’язково організує виставку їх робіт у древньому місті над Ужем, яка й відбулась нинішньою весною за урочистого відзначення Днів Колочави в Ужгороді та її здобутків на ниві розвою музейної справи в Колочаві. Принагідно хочу сказати, що її сьогодні уже прикрашають 156 скульптурних робіт, вісім музеїв і свого часу діждуться для оглядин подаровані їй полотна Василя Шиндри, Івана Вегеша, Василя Сенька, Михайла Покорби, Володимира Глеби та інших відомих у краї митців. Ця виставка навела фурор у мистецьких колах Закарпаття. Адже полотна художників Верховини нічим не поступались виставленим тут же роботам іменитих майстрів пензля Закарпаття, членів творчого об’єднання професійних художників Срібної Землі Івана Манайла, Емми Левадської, Василя Брензовича, Степана Шолтеса, Степана Усика, Михайла Барнича, Івана Скакандія та багатьох інших. Хочу зазначити, що до цієї когорти нещодавно увійшов і Василь Шиндра. Всі ЗМІ Закарпаття у ці дні тільки й писали про великий успіх верховинських художників на отчій землі першозасновників закарпатської живописної школи Ерделі, Бокшая, Контратовича, Манайла, Шутєва, Глюка, Свиди, Свалявчика, Шолтеса та інших. Бо ж етюди, замальовки, пейзажні роботи, зроблені за пленерного живопису на околицях Ізок, Соймів, Синевира і Колочави, у підніжжі Синевирського озера і, власне, на його території, об’єднаних єдиною тематикою, одразу привертали увагу вишуканої художньої публіки Ужгорода. Бо ж від них повіяло запахом розмаїття верховинського літа, смерекових лісів, їх грибних багатств та ягідних плантацій полонинських лук. Гранди пензля з усієї України неодмінно стверджують, що чудова краса Верховини, її унікальні природні принади — є найголовнішим багатством закарпатської художньої школи. Скуштувавши хоч раз води з верховинської криниці творчості, кожен обов’язково знову й знову припадатиме до неї спраглими губами, щоби набратись сил для сходження на нові вершини образотворчого мистецтва Закарпаття та його маленької гілочки — Верховини. Особливо це важливо знати, хто сьогодні долучається до широкоспектрального образотворчого мистецтва краю. Зокрема, реалістичного пейзажного живопису, різьби, скульптури та інших видів декоративно-прикладного мистецтва. З нагоди професійного свята митців Срібної Землі — Дня художника хочу сказати, що Василь Шиндра, Іван Вегеш, Михайло Покорба, Володимир Глеба, Василь Сенько, Іван Шпілька, Іван Бізоня та Любомир Запотічний гідно продовжують традиції закарпатського живопису, його кольорову гаму, манеру писати творчі роботи, щоразу намагаючись по-справжньому пізнати всі таїнства, достоїнства художнього письма, різьбярства і народних ремесел. В останньому найвищих вершин світового визнання уже досяг Юрій Павлович із Міжгір’я. У закарпатських живописців і верховинських зокрема пейзажні полотна реалістично вигрівають всіма барвами натуралістичної художньої веселки. Їх полотнам здебільшого притаманні основи реалістичного бачення навколишньої природи з певними добавками імпресіонізму. Така гама кольорів найчастіше прослідковується у полотнах В. Шиндри, І. Вегеша, М. Покорби, В. Глеби, В. Сенька, І. Бізоні. Приємно відзначити, що митці Міжгірщини не тяжіють до академічних форм і методів красного малярства. А досягається це за намагання написати картини по-справжньому, пізнавши душу і тайни краси навколишньої природи. Свого єднання з нею, бо ж на полотні у широкій повноті і у всій величі має знайти відображення всього сущого, що дане Творцем неба і землі. Сучасна дійсність і народ визнають великим майстром тільки того, хто правдиво покаже світові людське життя у всіх його проявах. Що воно дійсно є великим благом і щастям для всіх сущих на землі. Причому відображеним у всій красі земної кольорової гами. Так чи інакше, а члени творчої спілки “Карпатські кольори” намагаються йти в ногу з часом. Позаяк зрозуміло, що всенародне визнання приходить тільки за умови, аби художник зміг переконати глядача в нерозривності кольорової гами натури і життя. Зміг манерою й особливостями пейзажного живопису “розговорити” природу і, образно кажучи, дати глядачеві відчути срібні струни цієї мови. В книзі відгуків вищеназваної художньої виставки можна прочитати чимало схвальних слів про високу майстерність, професіоналізм митців Міжгірщини. Так, заслужений художник України Борис Кузьма про творчість Василя Шиндри сказав, що його картини — це енергія світла і кольорів. Він майстерно виписує барви навколишньої натури, щоби у всій повноті відобразити важливі природні, часові і життєві миттєвості нашого буття. У творчості Івана Вегеша заслужений художник України, скульптор, доктор мистецтвознавства Михайло Белень щонайперше відзначає соковитість яскравих пейзажів навколишньої природи, яка додає їм радості життя і звичайного людського буття. Такі роботи найчастіше одразу запам’ятовуються глядачем. Бо їх яскравість збуджує фантазію, наштовхує на певні життєйські роздуми. А ось що за нашої розмови у підніжжі Синевирського озера сказав народний художник України Золтан Мічка про творчість найстарішого з цієї когорти живописців Михайла Кінча: “Це дуже талановитий художник, піднесено духовна особистість. Пейзажні замальовки у нього виникають у результаті побаченої краси навколишньої природи, людину в ній за одвічного заняття. Його окремим роботам притаманні філософські поняття. Вони випромінюють енергію, будять фантазію глядача, наштовхують на роздуми щодо впливу краси на наше буденне життя”. Заслужений художник України, найщиріший друг художника-аматора Василя Сенька із Ізок, Василь Свалявчик відзначає, що їх походи у гори, плато Боржавської полонини, потаємними стежками Горган — це справжня насолода єднання з природою. Тож творчості Василя Сенька притаманне імпресіоністсько-реалістичне бачення навколишньої природи. Це така манера художнього письма, за якого природа постає перед глядачем такою, якою її хотів бачити художник. Часом варто додати один штришок на полотні і одразу зміниться кольорова гама художньої композиції. Давня творча дружба єднає народного художника України Володимира Микиту із знаним майстра пензля і різця Верховини, художником Володимиром Глебою. Володимир Васильович щоразу відзначає у полотнах В. Глеби красу верховинської природи за будь-якої пори року, яка яскравими кольорами наводить глядача на філософські роздуми щодо сенсу духовного життя людини. Тож не буде перебільшенням, якщо скажу, що невеличка поки що група художників краю є достойним поповненням творчої когорти Верховини, а їх роботи — вагомим вкладом у світову скарбничку Закарпатської школи живопису. Важливо й те, що вони самі вчаться, щоденно шліфуючи свою майстерність, а також готові вчити інших пізнанню краси натури і життя. Василь Белень
Джерело: "Верховина"
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Новини партнерів